— Ти справді думаєш, що це тобі якось допоможе, Шер?
— Це мені дає душевний спокій, — відповіла Шерон.
— Ясно, — невиразно буркнула Кріс, а тоді рушила геть, бурмочучи «Нам мйохо ренґе кйо».
— Повторюй це хвилин п’ятнадцять-двадцять, — гукнула їй услід Шерон. — Можливо, тобі цього буде досить.
Кріс зупинилася, замислившись над якомога стриманішою відповіддю. Та врешті-решт облишила цю затію. Піднялась у спальню Реґани й там одразу попрямувала до шафи. Реґана стояла посеред кімнати, дивлячись у стелю.
— Що там таке? — запитала Кріс, шукаючи в шафі сукенку. Вона була бавовняна, блакитна. Кріс купила її тиждень тому й начебто повісила в цю шафу.
— Якісь дивні звуки, — відказала Реґана.
— Ага, я знаю. У нас там з’явилися друзі.
Реґана подивилася на неї.
— Як це?
— Білки, сонечку, білки на горищі. — Донька була гидлива й боялася щурів. Навіть мишка могла її злякати.
Пошуки сукні виявилися марними.
— Бачиш, мамо, її тут немає.
— Та бачу. Може, Віллі забрала її разом із брудною білизною.
— Вона зникла.
— Ага, ну то надягни матроску. Вона теж гарна.
Подивившись на денному сеансі в артгаусному кінотеатрі в Джорджтауні «Крихітку Віллі Вінкі» за участю Ширлі Темпл, вони перетнули річку мостом Кі-бридж і завітали вже в Росслин, штат Вірджинія, у ресторан «Гот шопп», де Кріс з’їла салат, а Реґана — суп, дві булочки, смажене курча, полуничний коктейль і чорничний пиріг із шоколадним морозивом. «Куди це все в неї вміщається? — дивувалася Кріс. — У зап’ястки, чи що?» Дитина була тендітна, мов скороминуща надія.
Кріс запалила сигарету і, попиваючи каву, глянула у вікно праворуч на шпилі Джорджтаунського університету, а тоді замислено перевела погляд на оманливо спокійну поверхню Потомаку, що жодним чином не натякала на небезпечно стрімку й потужну течію в глибині річки. Кріс трохи змінила позу. У м’якому надвечірньому світлі річка з її вдаваним спокоєм і непорушністю несподівано вразила її передчуттям чогось запланованого заздалегідь.
Що зачаїлось і очікує.
— Мені дуже сподобалася вечеря, мамо.
Кріс повернулася до Реґани з її щасливою усмішкою і, як це вже нерідко траплялося, аж затамувала дух від непроханого болю, що інколи пронизував її, коли вона несподівано помічала в обличчі доньки риси Говарда. У такі миті вона зазвичай усе звалювала на гру світла. Перевела погляд на тарілку Реґани.
— Так і залишиш пиріг?
Реґана опустила очі.
— Мамо, я перед тим ще з’їла трохи цукерок.
Кріс загасила недопалок і всміхнулася.
— Ну, то поїхали додому, Реґ.
Вони повернулися перед сьомою. Віллі й Карл уже були вдома. Реґана швиденько побігла в дитячу кімнату в підвалі, прагнучи доліпити глиняну пташку для мами. Кріс попрямувала в кухню по сценарій. Віллі там заварювала каву. Мала роздратований і понурий вигляд.
— Ну, Віллі, як воно? Добре відпочили?
— Не питайте. — Віллі вкинула в киплячий кавник яєчну шкаралупу й пучку солі. Вони ходили в кіно — пояснила вона. Їй хотілося подивитися бітлів, але Карл наполіг на артгаусному фільмі про Моцарта.
— Жахіття, — гнівалася Віллі, зменшуючи вогонь у пальнику. — Який кретин!
— Спочуваю тобі. — Кріс засунула сценарій під пахву. — Слухай, Віллі, ти не бачила десь сукенки, яку я купила Реґані минулого тижня? Блакитної, з бавовни?
— Так, бачила в її шафі сьогодні вранці.
— І куди ти її поклала?
— Вона там.
— Може, ти помилково кинула її в брудну білизну?
— Вона там.
— У брудній білизні?
— У шафі.
— Ні, там немає. Я дивилася.
Віллі намірилася відповісти, але тоді стулила губи й нахмурилася. До кухні зайшов Карл.
— Доброго вечора, мадам.
Він рушив до зливальниці налити собі склянку води.
— Чи ти поставив пастки? — запитала Кріс.
— Щурів немає.
— Чи ти їх поставив?
— Поставив, звісно, але горище чисте.
— А як тобі кіно, Карле?
— Цікаве, — відказав він. Його голос, як і обличчя, не виявляв жодної емоції.
Мугикаючи популярну пісеньку бітлів, Кріс почала вже була виходити з кухні, але тоді зненацька обернулася.
Ще одна спроба!
— Чи було тобі важко, Карле, знайти пастки?
Стоячи спиною до неї, Карл відповів:
— Ні, мадам. Не важко.
— О шостій ранку?
— Цілодобовий ринок.
Кріс легенько ляснула себе по чолі, якусь мить дивилася на Карлову спину, а тоді рушила з кухні, ледь чутно бурмочучи:
— Чорт!
Кріс довго розкошувала у ванні, а коли пішла до спальні по халат, знайшла у своїй шафі зниклу сукенку Реґани. Вона валялася зім’ята на дні шафи.