Каррас дивився на гостя спантеличено, навіть шоковано.
— Осквернення? Еде, що ви таке говорите? Який стосунок має до цього моє психічне здоров’я?
Люка відхилився в кріслі.
— Ой, та годі вам! — цинічно вишкірився він. — Ви стаєте єзуїтом, залишивши бідолашну матір помирати самотньо й злиденно! І кого ж тоді ненавидіти за це підсвідомо, як не католицьку церкву? — Тут священик знову нахилився, згорбивши спину, і просичав: — Не будьте тупим! Тримайтеся подалі від тих Макніл!
Схиливши голову вбік, немовби про щось здогадуючись, Каррас підвівся, не відводячи очей від священика, і хрипко запитав:
— Хто ти в біса такий, чоловіче? Хто ти?
М’який дзвінок телефона на письмовому столі примусив Карраса відвести стурбований погляд від отця Люки.
— Стережіться Шерон! — різко застеріг той Карраса, аж тут раптом телефон задзвенів так голосно, що Каррас прокинувся, збагнувши, що це був сон. Він заспано підвівся з ліжка, рушив, похитуючись, до вимикача, увімкнув світло, а тоді підійшов до столу й узяв слухавку. То була Шерон. «Котра година?» — запитав він у неї. Початок четвертої. Чи не міг би він прямо зараз прийти до них? «О Господи!» — простогнав подумки Каррас, але відповів: «Так». Так. Він прийде. І знову почувся в пастці, у капкані, у западні.
Він поплентався до обкладеної білими кахлями ванни, побризкав на лице холодною водою і, витираючи його, згадав раптово сон з отцем Люкою. Що це означало? Можливо, нічого. Поміркує над цим пізніше. Виходячи вже з кімнати, Каррас зупинився на порозі, а тоді повернувся назад по чорного вовняного светра. Натягнув його через голову й тут раптом завмер, тупо дивлячись на край столу біля крісла в кутку. Набравши повні груди повітря, він поволі туди підступив, простягнув руку до попільнички, узяв недопалок сигарети, а тоді якийсь час нерухомо стояв, приголомшено його розглядаючи. Це був «Ґолуаз». Сумбурні думки. Припущення. Холоднеча. А тоді наполегливо: «Стережіться Шерон!» Каррас поклав назад у попільничку недопалок «Ґолуазу», поспіхом залишив кімнату, перетнув коридор і опинився на Проспект-стрит, де повітря було прозоре, нерухоме й вологе. Він проминув сходи, перейшов на другий бік вулиці й побачив на порозі будинку Макніл біля відчинених вхідних дверей Шерон, яка вже чекала його. Перелякана й спантеличена, вона тримала в одній руці ліхтарика, а другою стискала біля шиї краї ковдри, накинутої прямо на плечі.
— Вибачте, отче, — хрипко прошепотіла вона, коли єзуїт увійшов у будинок, — але я подумала, що ви повинні це побачити.
— Що саме?
Шерон безшумно зачинила двері.
— Я мушу вам показати, — прошепотіла вона. — Тільки тихенько, прошу. Не хочу розбудити Кріс. Їй не потрібно це бачити. — Вона поманила пальцем, і Каррас пішов за нею вслід, навшпиньки піднімаючись сходами до спальні Реґани. Увійшовши, єзуїт відчув холод. Кімната була крижана. Нахмурившись, він запитливо глянув на Шерон. Вона кивнула головою, прошепотівши: — Так, отче. Так. Радіатори увімкнені. — Вони поглянули на Реґану, білки очей якої моторошно ясніли в тьмяному світлі лампи. Вона, як видно, була в стані коми. Важко дихала. Лежала нерухомо. Зонд був на місці, і сустаген поволі точився в її тіло.
Шерон тихенько рушила до ліжка, і Каррас, усе ще приголомшений холодом, пішов за нею. Коли вони стали біля ліжка, він побачив на чолі Реґани краплі поту. Глянув на її руки, міцно стиснуті гамівними пасками.
Шерон нахилилася, обережно відгорнула біло-рожеву піжаму Реґани, і Карраса охопив гострий жаль, коли він побачив виснажене дитяче тільце й випнуті ребра, по яких можна було порахувати тижні або й дні, які їй іще залишилося жити.
Він відчув на собі виснажений погляд Шерон.
— Я не знаю, може, це припинилося, — прошепотіла вона. — Але ось дивіться, стежте за її грудьми.
Шерон увімкнула ліхтарика й освітила голі Реґанині груди, а єзуїт спантеличено простежив за її поглядом. Запала тиша. Дихання з легеньким присвистом Реґани. Стеження. Холод. І раптом єзуїт приголомшено звів брови, помітивши, як щось діється зі шкірою на грудях Реґани: якісь червоні плями, але з чіткими контурами. Він придивився пильніше.