Кріс підняла її. На ній ще були ярлички з крамниці.
Звідки вона тут узялася?
Кріс спробувала пригадати. Того дня, коли купувала сукенку, вона придбала ще дві чи три речі для себе.
«Мабуть, поклала все це разом», — вирішила вона.
Кріс віднесла сукенку в доччину спальню й повісила на плічка в шафі. Узявши руки в боки, роздивилася гардероб Реґани. Гарно. Гарні сукеночки. Атож, Реґ, краще думай про це, а не про татка, що ніколи не пише й не дзвонить.
Відходячи від шафи, вона вдарилася великим пальцем ноги об ніжку письмового столу. О Господи, як боляче! Піднявши ногу й розтираючи пальця, вона помітила, що стіл майже на метр зрушений зі свого місця.
Не дивно, що вона на нього наштовхнулася. То, певно, Віллі посунула стола, чистячи тут пилотягом.
Вона спустилася в кабінет зі сценарієм від свого агента.
На відміну від просторої вітальні з її великими вікнами-еркерами й видом на міст Кі-бридж, що дугою нависав над Потомаком аж до берега Вірджинії, кабінет створював враження якогось загуслого шепотіння багатих дядечок, що ділилися секретами: високий цегляний камін, панелі з вишневого дерева й перехрещені балки з міцної деревини, немовби витесані з якогось давнього розвідного мосту. Єдиними натяками на сучасність у цій кімнаті був модерний бар, довкола якого стояли хромовані стільці із замшевими сидіннями, і кілька барвистих подушок «Марімекко» на м’якому диванчику, де й умостилася Кріс зі сценарієм. Між сторінками був лист від її агента. Вона витягла його й знову перечитала. «Віра, Надія й Милосердя»: фільм із трьох окремих частин, кожна з яких мала інакший акторський склад і режисера. Її частиною була б «Надія». Їй подобалася ця назва. «Дещо нуднувата, — подумала вона, — але вишукана». Мабуть, її змінять на якусь іншу, на кшталт «Року довкола цноти».
Пролунав дзвінок у двері. Берк Деннінґз. Він був самотній і нерідко заскакував до неї. Кріс сумовито всміхнулася й похитала головою, почувши, як він непристойно вилаяв Карла, якого явно зневажав і над яким постійно глумився.
— Ага, привіт, є щось випити? — сердито гаркнув він, заходячи в кімнату, і відразу попрямував до бару, відводячи погляд і не виймаючи рук із кишень пожмаканого дощовика.
Берк сів на стільця біля бару з верткими очима й роздратованим виглядом.
— Знову шукаєш пригод? — запитала Кріс.
— Що ти в біса маєш на увазі? — хмикнув Деннінґз.
— Маєш такий вигляд. — Вона вже його бачила таким, коли вони були разом на зніманні в Лозанні. Першої ночі там Кріс ніяк не могла заснути у фешенебельному готелі з видом на Женевське озеро. Десь після п’ятої ранку вона встала з ліжка, одяглася й вирішила спуститися в хол готелю, сподіваючись знайти там якусь каву або компанію. Чекаючи в коридорі на ліфт, вона визирнула у вікно й побачила там режисера, що прямував берегом озера, запхавши руки в кишені пальта й щулячись від крижаного лютневого вітру. Коли вона спустилася в хол, він якраз заходив до готелю. «Жодної курви довкола!» — буркнув сердито він, а тоді квапливо проминув Кріс, навіть не глянувши на неї, зайшов у ліфт і поїхав до свого номера й ліжка поверхом вище. Коли Кріс пізніше глузливо нагадала йому про цей випадок, режисер розлютився й звинуватив її в поширенні «гидких галюцинацій», у які люди «схильні вірити лише тому, що ти кінозірка». Він також обізвав її «божевільною ідіоткою», але тоді заспокійливо зазначив, щоб не доводити її до сліз, що «можливо» вона й бачила когось, помилково прийнявши його за Деннінґза. «Цілком вірогідно, — недбало припустив він, — адже моя прапрабабуся була швейцаркою».
Кріс підійшла до бару й нагадала йому про той інцидент.
— Ага, саме такий вигляд, Берку. Скільки ти вже взяв нині на душу джину з тоніком?
— Ой, та не мели дурниць! — огризнувся Деннінґз. — Якщо хочеш знати, я цілий вечір брав на душу чай, той клятий факультетський чай.
Кріс склала на грудях руки й сперлася на бар.
— Ти був там? — скептично перепитала вона.
— Ну так, починай — шкірся!
— То ти так набрався за чайочком з єзуїтами?
— Ні, єзуїти були тверезі.
— Вони не п’ють?
— Ти що, здуріла? Вони нарізаються! Я ще в житті такого не бачив!
— Чуєш, Берку, не так голосно! Тебе може почути Реґана!
— Ага, Реґана, — заговорив майже пошепки Деннінґз. — Звісно! То ти можеш заради Бога щось мені налити?
Легенько й несхвально похитуючи головою, Кріс випросталась і сягнула рукою по пляшку й склянку.