— Ах, так! Знову свята сеча! — прохрипів демонічний голос. — Сперма святих!
Меррін підняв пляшечку, і демонічна фізія посиніла й викривилась, а голос просичав:
— Ти що, байстрюче, наважишся? Ти посмієш?
Меррін почав кропити святою водою, а демон відкинув голову, його рот і м’язи шиї затремтіли від люті.
— Ну-ну, кропи! Кропи, Мерріне! Змочи нас! Утопи у своєму поті! Твій піт освячений, святий Мерріне! Нахилися й пердни хмарами фіміаму! Нахилися й покажи свій святий зад, щоб ми йому поклонялися й щоб обожнювали його, Мерріне! Цілували б його! Робили б…
— Замовкни!
Слово вдарило, наче грім. Каррас здригнувся й здивовано поглянув на Мерріна, що владно вп’явся очима в Реґану. І демон замовк. Не відводив погляду.
Його очі стали розгублені. Кліпали. Чекали.
Меррін буденно заткнув пляшечку зі святою водою й віддав Каррасові. Психіатр засунув її до кишені й дивився, як Меррін став біля ліжка навколішки, заплющив очі й почав промовляти молитву:
— Отче наш…
Реґана плюнула, влучивши Мерріну в обличчя жовтавим згустком слизу. Мокротиння поволі стікало щокою екзорциста.
— …нехай прийде царство Твоє… — І далі зі схиленою головою Меррін продовжив, не зупиняючись, молитву, а тоді витяг із кишені носову хустинку й неквапливо витер плювок. — …і не введи нас у спокусу, — вимовив він м’яко.
— Але визволи нас від лукавого, — відізвався Каррас.
Швидко звів погляд. Реґана закотила очі так, що виднілися тільки білки.
Каррас відчув неспокій. Відчув щось у кімнаті. Зосередився на тексті молитви, що її промовляв Меррін:
— Боже й Отче нашого Господа Ісуса Христа, заклинаю Твоїм святим ім’ям, смиренно молю тебе, щоб Ти у доброті Твоїй через Господа нашого Ісуса Христа дарував мені допомогу супроти цього нечистого духа, що терзає дитя Твоє.
— Амінь, — відгукнувся Каррас.
Меррін підвівся й далі читав із побожністю молитву:
— Боже, Творцю й захиснику роду людського, зглянься із жалем на рабу Твою Реґану Терезу Макніл, що потрапила в пастку древнього недруга людини, заклятого ворога роду людського, що…
Каррас підняв голову, почувши сичання Реґани, і побачив, що вона сидить, виблискуючи білками очей, язик її швидко з’являється й зникає в роті, а голова повільно гойдається, наче в кобри, і він знову відчув неспокій. Заглянув у текст «Ритуалу».
— Урятуй свою рабу, — стояв і молився Меррін, читаючи зі свого примірника.
— Яка вірить у Тебе, мій Боже, — відізвався Каррас.
— Хай вона знайде надійну опору в Тобі, Господи…
— Перед лицем ворога.
Поки Меррін читав дальший рядок:
— Нехай не має влади над нею ворог, — Каррас почув, як зойкнула в нього за спиною Шерон, і, швидко озирнувшись, побачив, що вона спантеличено дивиться на ліжко. Здивований цим, він і собі повернувся в той бік. І раптом аж закляк.
Передня частина ліжка підіймалася над підлогою!
Каррас приголомшено дивився, не вірячи своїм очам. Чотири дюйми. Півфута. Фут. Аж ось почали підійматися й задні ніжки.
— Gott in Himmel![11] — перелякано прошепотів Карл. Але Каррас цього не чув і не бачив, як хреститься Карл, коли задня частина ліжка піднялася на один рівень із передньою.
«Цього не може бути!» — подумав він.
Ліжко піднялося ще на фут і зависло в повітрі, похитуючись, наче на хвилях спокійного озера.
— Отче Каррас?
Реґана розхитувалася й сичала.
— Отче Каррас?
Каррас озирнувся. Екзорцист спокійно дивився на нього, показуючи кивком голови на примірник «Ритуалу» в руках Карраса.
— Відповідь, будь ласка, Деміене.
Каррас дивився на нього відсутнім поглядом, нічого не розуміючи й не усвідомлюючи, що Шерон вибігла з кімнати.
— Нехай не має влади над нею ворог, — повторив Меррін.
Каррас, серце якого калатало, похапцем глянув у текст і видихнув відповідь:
— І нехай не зможе зашкодити їй син беззаконня.
— Господи, почуй мою молитву, — промовляв далі Меррін.
— І нехай моє волання дійде до Тебе.
— Господь із тобою.
— І з духом твоїм.
Меррін почав чергову довгу молитву, а Каррас знову прикипів поглядом до ліжка, до своїх сподівань на Бога й на божественні надприродні енергії, що ширяли в порожньому повітрі. Усе його єство було охоплене піднесенням. «Ось воно! Ось тут! Прямо переді мною!» Він раптом озирнувся, почувши, як відчинилися двері. У кімнату вбігли Шерон і Кріс, що заціпеніла, не вірячи власним очам, і зойкнула: