— Господи Ісусе!
— Отче всемогутній, предвічний Боже…
Екзорцист діловито підняв руку й тричі неквапно перехрестив чоло Реґани, не припиняючи читати далі текст «Ритуалу»:
— …який послав свого єдинородного Сина в цей світ здолати рикучого лева…
Сичання припинилося, і з рота Реґани вихопилося несамовите воляче мукання, від якого проймала дрож.
— …і врятуй від загибелі, вирви з кігтів полуденного біса цю людську істоту, створену за Твоїм образом та…
Мукання посилилося, роздираючи плоть і пронизуючи кістки.
— Боже й Господи всього сущого… — Меррін буденно простягнув руку й притиснув до Реґаниної шиї краєчок єпітрахилі, не припиняючи молитву: — …чиєю могутністю сатана був скинутий із неба, мов блискавка, всели жах у звіра, що спустошує тепер Твій виноградник…
Ревіння стихло, і спочатку запанувала дзвеняча тиша, а тоді з Реґаниного рота почала короткими уривчастими цівками вивергатися густа й смердюча зеленкувата блювотина, що скрапувала з її губ на руку Мерріна. Але він її не забирав.
— Нехай Твоя всемогутня рука вижене цього лихого демона з тіла Реґани Терези Макніл, яка…
Каррас краєм вуха почув, що відчинилися двері й Кріс прожогом вилетіла з кімнати.
— Вижени цього мучителя невинних…
Ліжко почало хитатися спочатку ліниво, потім дедалі сильніше, аж раптом воно вже ходило ходором вгору й вниз. Блювота й далі сочилася з Реґаниного рота, а Меррін лише спокійно поправляв єпітрахиль, міцно притискаючи її до шиї Реґани.
— Дай мужність Твоїм слугам, щоб вони рішуче чинили опір цьому нечестивому драконові, не даючи йому сповнитися зневагою до тих, хто вірить у Тебе, і…
Раптом ліжко перестало хитатися й перед очима приголомшеного Карраса поволі й легко, мов пір’їнка, воно опустилося на підлогу, легенько гупнувши об килим.
— Господи, даруй цій…
Заціпенілий Каррас перевів погляд. Меррінова рука. Він не міг її бачити. Вона ховалася під цілою горою смердючого блювотиння, що парувало.
— Деміене?
Каррас звів очі.
— Господи, почуй мою молитву, — лагідно вимовив екзорцист.
Каррас обернувся.
— І нехай моє волання дійде до Тебе.
Меррін підняв єпітрахиль, відступив на крок назад, а тоді в кімнаті гучно пролунав його владний голос:
— Я виганяю тебе, нечистий духу, разом з усією ворожою силою! З усіма пекельними примарами! З кожним твоїм дикунським супутником! — З Меррінової руки на килим скрапувала блювотина. — Це тобі наказує Христос, який колись угамував вітер, море й бурю! Який…
Реґана перестала блювати й сиділа тепер мовчки й нерухомо, а білки її очей лиховісно виблискували до Мерріна. Каррас пильно вдивлявся в неї, тимчасом як вщухали його збудження й шок, а його мозок починав гарячково розмірковувати, пхаючи без дозволу свої пальці в найсокровенніші глибини й закутки логічних сумнівів: полтергейст, психокінетична активність, підліткова напруга, керована підсвідомістю енергія. Тоді, щось пригадавши, він нахмурився. Підійшов до ліжка, нахилився, узяв руку Реґани. І виявив те, чого боявся. Як у того шамана в Сибіру, Реґанин пульс бився з неймовірною швидкістю. Від цього відразу немовби померкло сонце, і, дивлячись на годинника, Каррас рахував удари серця, неначе аргументи проти свого власного життя.
— Це Він наказує тобі, Він, хто скинув тебе додолу з небесних висот!..
Голосні заклинання Мерріна відгукувалися десь на краю свідомості Карраса невблаганними ударами. Пульс дівчинки став іще частішим. Потім іще. Каррас глянув на Реґану. Вона лежала мовчазна. Нерухома. Тоненькі цівки пари піднімалися в крижане повітря від блювотиння, немовби смердюча пожертва. І тут на руках у нього почало підійматися волосся, коли страхітливо повільно, мов у кошмарному мареві, голова Реґани почала повертатись, як у манекена, зі скрипом іржавого механізму, аж поки в нього вп’ялися жахливі, палючі більма цих мертвотних очей.
— А тому тремти від страху, сатано…
Голова так само повільно знову повернулася до Мерріна.
— … ти, занапаснику справедливості! Ти, породжувачу смерті! Ти, зраднику людства! Ти, грабіжнику життя! Ти…
Каррас насторожено роззирнувся, бо світло в кімнаті почало мерехтіти, слабнути, а потім набрало кольору моторошного, мигтючого бурштину. Каррас здригнувся. У кімнаті стало ще холодніше.
— …ти, князю вбивць! Ти, творцю безчестя! Ти, вороже людського роду! Ти…
У кімнаті почулося приглушене гупання. Потім іще. Тоді, рівномірно струшуючи стіни, підлогу, стелю, розляглися страхітливі удари, немов пульсування величезного хворого серця.