— Зникни ти, потворо! Твоє місце — на відлюдді! Твоя оселя — у гадючому кублі! Іди й плазуй із гаддям! Це тобі наказує сам Бог! Кров…
Гупання ставало все гучнішим, лиховісно частішало й пришвидшувалося.
— Я заклинаю тебе, древній змію…
Ще частіше…
— …суддею живих і мертвих, твоїм Творцем, Творцем цілого Всесвіту…
Заверещала Шерон, притискаючи долоні до вух, бо гупання стало оглушливим і раптом пришвидшилося до просто страхітливого темпу.
Неймовірно частим був і пульс у Реґани. Його удари вже годі було злічити. Меррін нахилився над ліжком і спокійно перехрестив великим пальцем закаляні блювотиною Реґанині груди. Гупання заглушало слова його молитви.
Раптом Каррас відчув, що пульс сповільнився, і, коли Меррін, і далі ревно молячись, перехрестив чоло Реґани, жахливе гупання враз урвалося.
— О Володарю неба і землі, ангелів і архангелів… — Каррас уже міг почути молитву Мерріна, а пульс у Реґани ставав дедалі повільнішим…
— Пихатий байстрюче Мерріне! Покидьок! Ти програєш! Вона здохне! Свиня здохне!
Мерехтлива імла почала прояснюватися, а демон знову став несамовито клясти Мерріна.
— Чванливий фазан! Ветхий єретик, що сміє вірите в те, що Всесвіт одного разу стане Христом! Заклинаю тебе, подивись-но на мене! Так, на мене подивися, гнидо! — Демон смикнувся й плюнув Меррінові в обличчя, прохрипівши після цього: — Ось як твій господар зцілює сліпих!
— Боже й Господи всього сущого… — промовляв молитву Меррін, незворушно сягаючи по носову хустинку й витираючи слину.
— А тепер дотримайся його вчення, Мерріне! Нумо! Запхай свого освяченого хуя до рота свинці й очисти його, зроби помазання своєю зморщеною реліквією, і вона буде зцілена, святий Мерріне! Так, станеться чудо! Це…
— …порятуй рабу Твою…
— Лицемір! Тобі взагалі начхати на свиню. Начхати абсолютно! Вона просто черговий привід позмагатися зі мною!
— …я смиренно…
— Брехло! Брехливий байстрюк! Скажи нам, де твоя смиренність, Мерріне? У пустелі? Серед руїн? Серед могил, куди ти втік, ховаючись від побратимів? Від тих, хто недостойний тебе, від калік і вбогих духом? Чи ти спілкуєшся з людьми, побожна блювото?..
— …порятуй…
— Твоя оселя у фазанячому гнізді, Мерріне! Твоє місце в тобі самому! Вертайся на вершину гори й розмовляй із тим єдиним, хто рівний тобі!
Меррін незворушно промовляв молитви, а потік образливих лайок не вщухав:
— Чи ти зголоднів, святий Мерріне? Ось, я даю тобі нектар і амброзію, даю тобі хліб насущний від твого Бога! — глузливо гаркнув демон, а Реґана випустила струмінь проносу. — Бо це тіло моє! Освяти його, святий Мерріне!
Відчуваючи огиду, Каррас зосередив усю свою увагу на тексті. Меррін саме читав уривок зі святого Луки:
…І той відказав: «Леґіон», бо багато ввійшло в нього демонів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню. Пасся ж там на горі гурт великих свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера — і потопилась…
— Віллі, я приніс тобі благу вість! — прохрипів демон. Каррас звів очі й побачив біля дверей Віллі з оберемком чистих рушників і простирадл. — Я приніс вістку про спокуту! — зловтішався він. — Ельвіра жива! Вона жива! Вона…
Віллі приголомшено заклякла, а Карл обернувся й крикнув їй:
— Ні, Віллі! Ні!
— …наркоманка, Віллі, безнадійна…
— Віллі, не слухай! — закричав Карл.
— Сказати тобі, де вона живе?
— Не слухай! Не слухай! — Карл виштовхував Віллі з кімнати.
— Піди до неї в гості на День матері, Віллі! Зроби їй сюрприз! Піди і…
Раптово демон замовк і вп’явся очима в Карраса. Той іще раз помацав у Реґани пульс і побачив, що він уже достатньо сильний, отже, можна було знову ввести лібріум. Він рушив до Шерон, щоб попросити її підготувати все для ін’єкції.
— Каррасе, ти її хочеш? — вишкірився демон. — Вона твоя! Так, ця кобила твоя! Можеш її об’їздити! Вона ж і так щоночі фантазує про тебе, Каррасе! Так, про тебе й про твій довгий товстий священицький хуй!
Шерон почервоніла й відвернулася, поки Каррас пояснював їй, що вже безпечно давати Реґані лібріум.
— А також свічку компазину, якщо вона знову почне блювати, — додав він.
Шерон кивнула, не підводячи голови, і попрямувала до дверей. Коли вона проходила повз ліжко, Реґана гаркнула їй:
— Шльондра! — а тоді смикнулася й влучила їй в обличчя струменем блювоти. Шерон застигла, немов у паралічі, і тут з’явилася подоба Деннінґза й заволала: — Блядюга! Курва!