— Мамо, що сталося? Прийди до мене! Мамо, мені страшно! Ой, мамо, прошу тебе! Будь ласка! Прошу, прийди сюди!
Кріс обернулась і побачила в очах дочки сльози сум’яття. І ось вона вже бігла до ліжка, ридаючи:
— Реґ! Ой, моя дитинко, моя дитинко! Ой, Реґ! Це справді ти! Це справді ти!
Шерон тим часом вибігла з будинку й нестямно кинулася до єзуїтського гуртожитку, де почала домагатися Даєра. Він швидко прийшов до приймальні. Вона все йому сказала. Він приголомшено на неї подивився.
— Викликали швидку? — запитав він у неї.
— О Боже! Ні, не викликала! Я навіть не подумала!
Даєр швидко дав розпорядження операторові телекомутатора, а тоді побіг коридором разом із Шерон. Перетнув вулицю. Помчав додолу сходами.
— Пропустіть мене, будь ласка! Дайте пройти! — Проштовхуючись крізь натовп, Даєр чув байдужі репліки: «Що сталося?» — «Якийсь чоловік упав зі сходів». — «Ага, мабуть, напився. Бачили блювотиння?» — «Ходімо, котику, ми вже запізнюємося».
Нарешті Даєр зумів проштовхатися й на якусь мить застиг у позачасовому вимірі горя, у просторі, де повітря було занадто болюче, щоб ним дихати.
Каррас лежав горілиць, а під його головою розтікалася калюжа з крові. Рот був напіврозтулений, очі химерно світилися, а сам він пильно дивився вгору, немовби терпляче очікував, коли засяють зірки на якомусь привабливому, загадковому обрії. Аж ось його очі глянули на Даєра. Піднесено засяяли. Від завершення. Від чогось на взір тріумфу.
А тоді в них відчулося якесь благання. Щось термінове.
— Прошу відійти! Дайте дорогу! — Полісмен. Даєр став навколішки й приклав до розбитого, зраненого обличчя легку, лагідну руку, наче погладжуючи. Стільки поранень. З рота червоною стрічкою сочилася кров.
— Деміене… — Даєр замовк, щоб погамувати тремтіння в голосі, і побачив в очах Карраса слабке світло, м’яке благання.
Даєр нахилився ближче:
— Ти можеш говорити?
Каррас повільно простяг пальці до руки Даєра. Схопив її й легенько стиснув.
Стримуючи сльози, Даєр нахилився ближче і, приклавши вуста до вуха Карраса, тихенько запитав:
— Чи ти бажаєш висповідатися, Деміене?
Легенький потиск.
— Чи ти розкаюєшся в усіх гріхах твого життя й у тому, що ти зневажав Усемогутнього Бога?
Пальці поволі розтиснулися, а тоді стиснулися знову.
Трохи відхилившись, Даєр поволі осінив хресним знаменням Карраса, а тоді зворушено вимовив слова відпущення гріхів:
— Ego te absolvo…
Величезна сльоза викотилася з кутика Каррасового ока, і Даєр відчув ще міцніший потиск його руки, що не слабнув, аж поки Даєр відпускав гріхи:
— …in nomine Patris, et Filii, et Spiritus Sancti. Amen.
Даєр знову нахилився до Карраса, припавши вустами до його вуха. Ковтнув клубок, що підкотив до горла. А тоді тихенько запитав:
— Чи ти?.. — Даєр замовк на півслові. Рука, що стискала його зап’ястя, раптом обм’якла. Він відхилив голову й побачив очі, сповнені спокою. І ще там щось було. В очах світилася немовби радість наприкінці сердечних прагнень. Очі ще дивилися. Але вже не на цей світ. Не на цей.
Поволі й обережно Даєр опустив йому повіки. Почув сирену карети швидкої допомоги. Почав був казати:
— Прощавай… — але не зміг договорити. Опустив голову й заридав.
Приїхала швидка. Карраса поклали на ноші, а коли його вже завантажили всередину, Даєр також туди заліз і сів біля санітара. А тоді взяв Карраса за руку.
— Ви вже нічим йому не допоможете, отче, — лагідно сказав санітар. — Не варто турбуватися. Залишайтеся.
Не відводячи очей від понівеченого обличчя, Даєр поволі похитав головою й тихо відповів:
— Ні, я поїду.
Санітар подивився на задні дверцята швидкої, де стояв, терпляче очікуючи й запитливо вигнувши брови, водій. Санітар мовчки кивнув — і водій зачинив задні дверцята.
Шерон, стоячи на хіднику, мовчки дивилася, як від’їжджає швидка. Чула, як обговорюють подію перехожі.
— Що там сталося?
— А чорт його знає.
Сирена швидкої пронизала нічне повітря над річкою. А тоді раптом вона стихла.
Водій пригадав, що час уже не має жодного значення.
Епілог
У вікно спальні Кріс сочилося прозоре червневе світло. Вона склала блузку, поклавши її зверху на решту речей у валізці, що лежала на ліжку, а тоді закрила її. Швидко рушила до дверей.
— Гаразд, усе готове, — сказала вона Карлові, а коли швейцарець прийшов замкнути валізу, Кріс попрямувала коридором до Реґаниної спальні. — Гей, Реґ, чи ти вже готова? — гукнула вона.
Минуло вже шість тижнів, відколи померли священики. Відколи всі зазнали шоку, а Кіндермен усе ретельно розслідував. А відповідей так і не було. Лише непевні здогади й безсонні ночі, сповнені сліз. Смерть Мерріна була спричинена закупоркою коронарної артерії, а от щодо Карраса…