Даєр глянув ліворуч, почувши, як завищали гальма. То було поліційне авто. З нього виліз Кіндермен. Він швидко обійшов авто спереду, помахав рукою й поспіхом рушив до Даєра, гукаючи:
— Я прийшов попрощатися.
— Вони щойно поїхали.
Детектив засмучено застиг на місці.
— Справді? Я запізнився?
Даєр кивнув.
Кіндермен подивився з жалем на Проспект-стрит, опустив голову й похитав нею.
— Ох! — пробурмотів він. Тоді подивився на Даєра. Підступив до нього й турботливо запитав: — Як там дівчинка?
— Виглядала добре. Цілком добре.
— Це прекрасно. Немає справді нічого важливішого. — Детектив підняв руку й глянув на годинника. — Ну, знову до справ, — сказав він, — знову до праці. Бувайте, отче. — Він відвернувся й рушив до поліційного авта, але враз зупинився, повернув голову й допитливо глянув на священика. — Ви ходите в кіно, отче Даєр? Любите фільми?
— Ну, звичайно.
Кіндермен обернувся й наблизився до Даєра.
— Я маю контрамарки, — сказав він із притиском. — І то на сьогоднішній вечірній сеанс у «Байоґрефі». Ви б не хотіли піти?
— А що там крутять?
— «Буремний перевал».
— І хто в ролях?
— Хто в ролях? — Детектив звів докупи брови, глянув з-під лоба й грубувато буркнув: — Сонні Боно в ролі Гіткліфа, а Шер грає Кетрін Ерншоу. То ви йдете чи ні?
— Я вже це бачив.
Детектив зиркнув на єзуїта, тоді відвернувся й сумовито пробурмотів:
— Ще один! — А тоді знову глянув на Даєра з усмішкою, узяв його попід руку й поволі повів тротуаром. — Мені оце пригадався один рядок із фільму «Касабланка», — привітно мовив він. — Там наприкінці Гамфрі Боґарт каже героєві Клода Рейнса: «Луї, мені здається, це початок чудової дружби».
— А знаєте, ви трохи схожі на Боґарта.
— Ви це помітили?
Забуваючи, вони намагалися пам’ятати.
Примітка автора
Я дозволив собі деякі вільності щодо географічного розташування Джорджтаунського університету, особливо це стосується інституту мов і мовознавства. Ба більше, будинку на Проспект-стрит узагалі нема, як і єзуїтського гуртожитку там, де я його помістив. І насамкінець, фрагмент бесіди, що я приписав Ланкестерові Мерріну, не належить моєму перу, а взятий із проповіді кардинала Джона Генрі Ньюмена «Друга весна».