— Ага, і знову математика. Чому саме вона?
— Це впливає на вміння зосередитися. — Він видер із маленького синього блокнотика аркуш із рецептом і вручив його Кріс. — Ось, це риталін.
— Що?
— Метилфенідат.
— Ага, он як.
— Десять міліграмів двічі на день. Рекомендую вживати першу дозу о восьмій ранку, а тоді о другій дня.
Кріс розглядала рецепта.
— То що це? Транквілізатор?
— Стимулятор.
— Стимулятор? Та ж вона і так постійно крутиться, як білка в колесі!
— Зовнішня її поведінка оманлива, — пояснив Клайн. — Це різновид гіперкомпенсації, надмірної реакції на депресію.
— Депресію?
Клайн кивнув.
— Депресію, — замислено повторила Кріс, відвернувшись і дивлячись на підлогу.
— Ну, ви ж згадували її батька.
Кріс поглянула на нього.
— Думаєте, лікарю, що я повинна відвести її до психіатра?
— О ні. Я б зачекав і подивився, чи не допоможе риталін. Мені справді здається, що це дасть нам відповідь. Зачекаємо два-три тижні.
— То ви гадаєте, це нерви?
— Підозрюю, що так.
— А те, що вона постійно щось вигадує? Це також припиниться?
Його відповідь спантеличила її. Він запитав, чи Реґана будь-коли раніше вживала лайку або казала непристойності.
— Дивне запитання. Та ні, ніколи.
— Розумієте, це все дуже схоже на ті її побрехеньки — цілком нетипова для неї поведінка, судячи з ваших слів, але певні нервові розлади можуть…
— Чекайте-но, секундочку, — втрутилася Кріс. — Звідки ви взагалі взяли, що вона говорить непристойності? Тобто ви дійсно таке сказали чи я щось не зрозуміла?
Клайн якусь мить із цікавістю її розглядав, а тоді обережно зізнався:
— Так, мушу сказати, що вона вживає лайливі слова. Ви цього не знали?
— Я й досі цього не знаю! Що ви таке говорите?
— Ну, вона видала цілий букет лайок, поки я її оглядав, місіс Макніл.
— Ви що, жартуєте, докторе? Наприклад?
Клайн відповів ухильно:
— Ну, можна сказати, що її словниковий запас вельми широкий.
— У якому сенсі? Тобто наведіть мені приклад!
Клайн стенув плечима.
— Ви маєте на увазі «гівно»? Чи «трахатися»?
Клайн полегшено зітхнув.
— Так, вона вживала ці слова, — підтвердив він.
— А ще що вона говорила? Конкретніше, якщо можна.
— Ну, якщо конкретніше, місіс Макніл, то вона порадила мені тримати мої паскудні пальці подалі від її пизди.
Кріс приголомшено зойкнула.
— Вона вживала такі слова?
— Ну, тут нічого дивного, місіс Макніл, і я б цим аж так не переймався. Як я вже казав, це просто частина синдрому.
Дивлячись на свої туфлі, Кріс похитала головою.
— Просто в це важко повірити, — ледь чутно мовила вона.
— Послухайте, я сумніваюся, що вона навіть розуміла, про що говорить.
— Ага, мабуть, — пробурмотіла Кріс. — Найпевніше.
— Спробуйте риталін, — порадив їй Клайн, — і побачимо, які будуть результати. А через два тижні я хотів би ще раз її обстежити.
Він звірився з календарем на столі.
— Зараз подивимося. Скажімо, середа двадцять сьомого. Чи це вам підійде?
— Ага, гаразд. — Пригнічена й понура Кріс підвелася, узяла рецепта й запхала його в кишеню пальта. — Так, звичайно. Двадцять сьомого буде добре.
— Я ваш великий прихильник, — зізнався Клайн, відчиняючи їй двері до приймальні.
Приклавши до губ вказівного пальця й опустивши голову, Кріс стурбовано зупинилася у дверях. Подивилася на лікаря.
— Ви не думаєте, докторе, що потрібен психіатр?
— Не знаю. Хоча найкращим поясненням завжди буває найпростіше. Зачекаємо. Зачекаємо й побачимо. — Клайн підбадьорливо всміхнувся. І додав: — Спробуйте не турбуватися.
— Як?
Коли Кріс везла Реґану додому, та запитала, що сказав лікар.
— Сказав, що це в тебе нерви.
— І все?
— І все.
Кріс вирішила не згадувати про непристойності.
Берк. Мабуть, наслухалася цього від Берка.
Але пізніше Кріс запитала в Шерон, чи та колись чула від Реґани подібні лайливі слова.
— О Господи, ні, — відповіла розгублена Шерон. — Ні, ніколи. Тобто навіть не останнім часом. Хоча, мені здається, щось таке згадувала її вчителька мистецтва.
— Десь недавно, Шерон?
— Минулого тижня. Але ця жінка така святенниця. Я просто подумала, що Реґана сказала їй «чорт» або «кака». Знаєш, щось таке.
— До речі, Шер, чи розмовляла ти з Реґ про релігію?