Мері Джо Перрін була огрядна сивоголова ясновидиця з Вашинґтона, з якою Кріс познайомилася на прийнятті в Білому домі, відразу відчувши до неї величезну симпатію. Вона очікувала, що та буде сувора й неприязна, але врешті сказала їй: «Та ви зовсім не така!», — бо Мері Джо виявилася милою, приємною й безпретензійною. Елен Клірі, жіночка середнього віку, працювала секретарем у держдепартаменті, а коли Кріс подорожувала Росією, вона обіймала якусь посаду в посольстві США в Москві. Елен тоді доклала чималих зусиль, рятуючи Кріс від численних ускладнень і непорозумінь, що траплялися впродовж її подорожі, спричинених великою мірою прямотою й відвертістю рудоволосої акторки. Кріс завжди з теплотою згадувала про неї й відразу розшукала, прибувши до Вашинґтона.
— Гей, Шер, а які саме священики приходять?
— Я ще не певна. Я запросила ректора й декана коледжу, але думаю, що ректор присилає замість себе когось іншого. Сьогодні пізно вранці мені подзвонив його секретар і повідомив, що його, мабуть, не буде в місті.
— І кого ж він присилає? — запитала Кріс, приховуючи свою зацікавленість.
— Зараз подивлюся. — Шерон почала ритися у своїх паперах. — Ага, ось воно. Буде його помічник. Отець Джозеф Даєр.
— Он як.
Кріс мала розчарований вигляд.
— А де Реґ? — запитала вона.
— Унизу.
— Знаєш, можливо, тобі варто тримати там свою друкарську машинку, як ти гадаєш? Бо ти тоді зможеш там друкувати й пильнувати за Реґаною. Добре? Мені не подобається, що вона там постійно сама.
— Гарна думка.
— Гаразд, це пізніше. А зараз іди додому, Шер. Помедитуй. Побався з кониками.
Коли всі справи були залагоджені, Кріс знову стурбовано подумала про Реґану. Сіла дивитися телевізор, але не могла зосередитись. Її опосів неспокій. Щось дивне було в будинку. Немовби якась в’язка тиша. Обтяжливий тлін.
Опівночі в будинку всі вже спали.
Ніщо не порушувало спокій. Тієї ночі.
Розділ четвертий
Вона вітала гостей у ясно-зеленому костюмі з довгими широкими рукавами. Мала на собі зручні й комфортні туфлі, сподіваючись, що таким буде й цей вечір.
Першою прибула знаменита ясновидиця Мері Джо Перрін разом із Робертом, своїм сином-підлітком. Останнім — рожевощокий отець Даєр, мініатюрний молодий чоловік з очима, що пустотливо дивилися з-за окулярів у металевій оправі. Він вибачився за запізнення, поскаржившись із незворушним обличчям Кріс:
— Ніяк не міг підібрати відповідну краватку. — Якусь мить Кріс розгублено дивилася на нього, а тоді вибухнула реготом. Її цілоденна депресія почала розвіюватися.
Спиртне зробило свою справу. Через деякий час гості, розбрівшись групками по кімнаті, почали вести жваві розмови, не забуваючи й про наїдки.
Кріс наклала собі на тарілку зі шведського столу гарячу їжу й роззирнулася по кімнаті за місіс Перрін. Он де вона. На дивані з отцем Ваґнером, деканом єзуїтського коледжу. Кріс уже встигла з ним перекинутися кількома словами. Він мав лису, поцятковану ластовинням голову. Манери його м’які та стримані. Кріс рушила до дивана й вмостилася прямо на підлозі перед кавовим столиком саме тоді, коли ясновидиця весело засміялася.
— Ой, Мері Джо, годі вам! — усміхнувся декан, підносячи до рота виделку з карі.
— Ага, годі вам, — луною відгукнулася Кріс.
— О, вітаю! Чудове карі! — похвалив декан.
— Не надто гостре?
— Зовсім ні, якраз те, що треба. Мері Джо власне розповідала мені про єзуїта, що також був медіумом.
— І він мені не вірить, — весело додала ясновидиця.
— А, distinguo, — уточнив декан. — Я тільки сказав, що в це важко повірити.
— Маєте на увазі, що він був справжній медіум? — запитала Кріс.
— Ну звісно, — підтвердила Мері Джо. — Та він навіть займався левітацією!
— О, я це роблю щоранку, — спокійно додав єзуїт.
— І він проводив спіритичні сеанси? — допитувалася в місіс Перрін Кріс.
— Ну так, — відповіла вона. — Він був надзвичайно відомий у дев’ятнадцятому столітті. Фактично він був, мабуть, єдиний спіритуаліст, якого в той час не засудили за шахрайство.
— Я повторюю, що він не був єзуїт, — прокоментував ці слова декан.
— О Боже, та ж був! — засміялася ясновидиця. — У двадцять два роки він долучився до єзуїтів, пообіцявши більше не займатися спіритизмом, але його викинули геть із Франції, — розреготалася вона, — після сеансу, який він провів у Тюїльрі. І знаєте, що він вичворив? Посеред сеансу сказав імператриці, що до неї зараз доторкнуться рученята дитинки-привиду, що ось-ось матеріалізується, а коли там раптово ввімкнули світло, — сказала, регочучи, вона, — його впіймали на тому, що він торкався своєю оголеною ступнею імператорської руки! Можете собі уявити?