— Достатньо хворі речі? — запитав він наостанок.
Кріс помітила, що ясновидиця виглядала по-справжньому збентеженою, коли сказала:
— Ой, годі вже. Вибачте, що я почала розпитувати. Змінімо тему.
— Ні, мене це заінтригувало, — запротестувала Кріс.
— Так, звісно. Бо я великий інтриган, — пролунав чийсь голос.
Це був Даєр. Тримаючи в руках повну тарілку їжі, він урочисто проголосив:
— Дозвольте мені ще на хвилинку відлучитися, і я зараз повернуся. У нас тут з астронавтом виникла одна цікава ідея.
— Що саме? — поцікавився декан.
Відповідаючи, Даєр незворушно глянув на нього з-під своїх окулярів:
— Стати першим місіонером на Місяці.
Усі, крім самого Даєра, вибухнули реготом.
Комічний ефект підсилювався тим, що всі жарти він промовляв із непроникним обличчям.
— Ви якраз пасуєте за розмірами, — сказала місіс Перрін. — Вас спокійно зможуть розмістити в носовому конусі ракети.
— Ні, не мене, — з поважним виглядом виправив її молодий священик. — Я пробую пристроїти туди Емері, — сказав він деканові, а тоді пояснив усе жінкам: — Він відповідає в нашому кампусі за дисципліну. Там, нагорі, нікого немає, а це саме те, що йому подобається. Він полюбляє спокій.
Даєр і далі без тіні усмішки розшукав очима астронавта.
— Я перепрошую, — вибачився він і відійшов.
— Він мені подобається, — зізналася місіс Перрін.
— Мені теж, — погодилася Кріс. А тоді повернулася до декана. — Ви так і не сказали, що діється в тому будиночку, — нагадала вона йому. — Чи це велика таємниця? Хто той священик, якого я там часто бачу? Такий смаглявий? Схожий на боксера? Знаєте, кого я маю на увазі?
Декан кивнув, похиливши голову.
— Отець Каррас, — мовив він неголосно й сумно. Тоді поставив келих із вином і покрутив його за ніжку. — Бідолаха пережив учора тяжке потрясіння.
— О, а що сталося? — запитала Кріс.
— Померла його мати.
Кріс відчула дивовижну скорботу, сама не розуміючи чому.
— Ой, як жаль, — ледь чутно мовила вона.
— Він це взяв дуже близько до серця, — вів далі єзуїт. — Вона, здається, жила самотньо й лежала мертвою, мабуть, зо кілька днів, аж поки її знайшли.
— Ой, яке жахіття, — пробурмотіла місіс Перрін.
— І хто її знайшов? — запитала, спохмурнівши, Кріс.
— Управитель її будинку. Можливо, її б і досі не знайшли, якби не… Одним словом, сусіди почали скаржитися, що там безперервно працює радіо.
— Як сумно, — неголосно сказала Кріс.
— Вибачте, будь ласка, мадам.
Кріс подивилася на Карла. Він тримав тацю з лікерами й тоненькими елегантними келишками.
— Ага, постав це тут, Карле, так буде добре.
Кріс завжди сама подавала гостям лікери.
Вона відчувала, що це додає певної інтимності, якої б інакше забракло.
— Ну, почнімо, мабуть, із вас, — звернулася вона до декана й місіс Перрін. Обслужила їх, а тоді рушила далі кімнатою, приймаючи замовлення й пригощаючи гостей; коли ж обійшла всіх присутніх, дехто вже встиг поміняти розмовників, за винятком Даєра й астронавта, що, здається, відчували взаємну симпатію.
— Ні, якщо чесно, то я зовсім не священик, — почула Кріс, як із вельми серйозним виглядом промовляв Даєр, поклавши руку на плече астронавта, що аж заходився реготом. — Насправді я страшенно крутий рабин-авангардист.
Кріс саме обмінювалася спогадами про Москву з Клірі, коли з кухні долинув знайомий пронизливий і сердитий голос.
О Господи Ісусе! Берк!
Він покривав когось непристойними лайками.
Кріс перепросилася й квапливо рушила до кухні, де Карла агресивно атакував Деннінґз, тоді як Шерон робила марні спроби його вгамувати.
— Берку! — вигукнула Кріс. — Припини негайно!
Режисер і далі лютував, не звертаючи на неї уваги, кутики його губ пінилися слиною, тоді як Карл склав на грудях руки і з флегматичним виразом обличчя притулився до зливальниці, не кліпаючи очима й мовчки дивлячись на Деннінґза.
— Карле! — зронила Кріс. — Іди звідси, чуєш? Геть! Невже ти не бачиш, який він?
Але швейцарець не зрушив із місця, аж поки Кріс не почала силою штовхати його до дверей.
— Нацистська свиня-я-я! — гаркнув у спину Карлові Деннінґз, а тоді добродушно глянув на Кріс і лагідно запитав, потираючи руки: — То що там нині на десерт?
— Десерт?
Кріс легенько вдарила себе по чолу долонею.
— Ну, бо я ж голодний, — ображено заскиглив Деннінґз.
Кріс повернулася до Шерон і звеліла:
— Нагодуй його! Я мушу покласти в ліжко Реґану. І заради Бога, Берку, чи можеш ти нормально поводитися, чорт забирай? Там є священики!