— Ці бовдури хіпі, — буркнув він сідаючи, — все ще переконані, начебто релігія є індивідуальним станом людини, який ґрунтується на медитації, духовних пошуках і таке інше. Вони не в змозі усвідомити, що це, навпаки, цілком суспільна категорія, яка ґрунтується на певних настановах, ритуалах та церемоніях. Згідно з Огюстом Контом, роль релігії полягає виключно в тому, щоб привести рід людський до стану цілковитого єднання.
— Сам ти Огюст Конт! — різко урвав його Брюно. — 3 тієї хвилини, коли ти перестаєш вірити у вічне життя, жодна релігія більше не існує. А якщо суспільство не можливе без релігії, як ти, схоже, вважаєш, то суспільства теж більше не існує. Ти нагадуєш мені всіх цих соціологів, які гадають, ніби культ молодості зародився у п’ятдесяті роки, досяг свого піку протягом вісімдесятих і таке інше. А насправді людину завжди лякала смерть, вона ніколи не могла дивитися без жаху на перспективи власного зникнення і навіть просто старіння. Цілком очевидно, що з усіх земних благ молодість — найцінніше; а сьогодні ми більше не віримо у земні блага. Якби Христос не воскрес, як щиросердно зізнається святий Павло, наша віра була б марною. Христос не воскрес, він програв битву зі смертю. Я написав сценарій райського фільму на тему нового Єрусалиму. Дія відбувається на острові, який населяють виключно голі жінки та маленькі цуценята. Чоловіки зникли внаслідок біологічної катастрофи, так само як майже весь тваринний світ. Час на цьому острові зупинився, клімат м’який та помірний, дерева плодоносять цілий рік. Жінки завжди свіжі і в самому розквіті, цуценята завжди веселі і грайливі. Поки жінки купаються та пестять одна одну, цуценята пустують і стрибають навколо них. Там цуценята будь–якої масті та породи: є пуделі, фокстер’єри, брюссельські грифони, китайські голі собачки, йоркширські тер’єри, кучеряві болонки, мопси і коротконогі гончаки. Єдиний великий собака — Лабрадор, мудрий і лагідний, — грає при них роль радника. Від чоловіків не лишилося жодного сліду, крім єдиної відеокасети з добіркою телевізійних виступів Едуара Баладюра[34]; ця касета заспокійливо діє на деяких жінок і на більшість собак. Є також касета «Життя тварин» з ведучим Клодом Дарже; її ніколи не дивляться, але вона слугує для пам’яті, як свідчення варварства минулих часів.
— Отже, вони дозволяють тобі писати, — м’яко сказав Мішель. Його це не здивувало. Більшість психіатрів позитивно дивляться на писанину своїх пацієнтів. Не те що вони надають цьому якоїсь терапевтичної дії, але це, на їхню думку, бодай якесь заняття, це краще, ніж чикрижити собі зап’ястя лезом.
– І все ж таки на цьому острові трапляються маленькі трагедії, — схвильовано провадив Брюно. — Наприклад, одного дня якийсь відчайдушний песик запливає надто далеко в море. На щастя, хазяйка помічає, що він потрапив у халепу, стрибає в човен, гребе з усієї сили і встигає вчасно виловити його з води. Бідолашне цуценя наковталося води, воно непритомне, можна подумати, що воно помирає, але хазяйка робить йому штучне дихання, їй вдається оживити його, і все кінчається дуже добре, песик знову грається.
Раптом він замовк. Тепер він мав урочистий, майже екстатичний вигляд. Мішель глянув на годинник, потім озирнувся навколо. Його мати більше не видавала жодного звуку. Було близько полудня; у кімнаті панував надзвичайний спокій. Він підвівся, вийшов у сусідню кімнату. Сивий Хіпі зник, кинувши морквину недочищеною. Мішель налив собі пива, підійшов до вікна. За ним на багато кілометрів розкинулись гірські схили, що заросли ялицями. Вдалині, серед засніжених шпилів, синіло й мерехтіло озеро. Тепле повітря було сповнене запахами; стояв чудовий весняний день.
Важко сказати, скільки часу простояв він отак, поки його свідомість, відірвавшись од тіла, мирно линула поміж гірських вершин. До реальності його повернув звук, який спочатку він сприйняв за виття. Йому знадобилося кілька секунд, щоб навести лад у своєму слуховому сприйнятті, потім він квапливо пішов до іншої кімнати. Брюно все ще сидів поряд з ліжком і голосив:
Безглуздя; безглуздя, легковажність і блазнювання — це властиво людям. Брюно звівся на ноги і ще голосніше затягнув наступного куплета:
У тиші, що запала після цієї демонстрації вокальної майстерності, можна було почути дзижчання мухи, яка пролетіла через кімнату й сіла на лице Джейн. Диптери вирізняються наявністю однієї пари перетинчастих крил на другому сегменті тораксу, пари рівнотяжок (що слугують для рівноваги під час польоту), розташованих на третьому сегменті тораксу, і ротового отвору, що кусає чи ссе. У ту мить, коли муха сіла на очне яблуко, Мішелю спало на думку одне припущення. Він підійшов до Джейн, але не торкнувся її.
— Гадаю, вона мертва, — сказав він, придивившись.
Лікар не вагаючись підтвердив цей діагноз. Він прийшов у супроводі муніципального чиновника і тут почалися проблеми.
— Куди ви хочете доставити тіло? Мабуть, у родинний склеп?
Мішель не мав щодо цього жодних ідей, він відчував розгубленість та замішання. Якби вони вміли підтримувати родинні стосунки, позначені теплотою й прихильністю, вони б не сиділи зараз ось тут і не пекли раків перед державним службовцем, який зберігав коректність. Брюно поставився до ситуації з цілковитою байдужістю; сівши осторонь, він увімкнув на своїй переносній консолі «Мінітеля» черговий рівень «Тетріса».
— Що ж, — знову обізвався службовець, — ми можемо запропонувати вам місце на цвинтарі в Саоржі. Це буде трохи задалеко для вас, коли ви приїжджатимете пошанувати небіжчицю, якщо ви не тутешні; але з точки зору транспортування, це було б, звичайно, найпрактичніше. Поховати можна сьогодні по обіді, в цей час ми не надто зайняті. Вважаю, що проблем з дозволом на поховання не виникне.
— Ні–ні, жодних проблем! — відгукнувся лікар з дещо перебільшеним запалом. — Бланки в мене з собою. — І з грайливою посмішкою він помахав купою аркушів.
— Як мені це в біса набридло, — стиха пробубонів Брюно. І справді, його «Мінітель» видавав якусь веселу музичку.
— Ви теж згодні на поховання, пане Клеман? — підвищуючи голос, запитав службовець.
— Звісно, що ні! — Брюно різко випростався. — Моя мати хотіла, щоб її спалили у крематорії, вона надавала цьому виняткового значення!
Службовець засмутився. В Саоржі не було обладнання для кремації; тут потрібен доволі специфічний інвентар, обсяг попиту не виправдав би його придбання. Отже, правду кажучи, здійснити ти це здавалося йому вкрай нелегкою справою.
— Це остання воля моєї матері, — значуще мовив Брюно.
Запанувала тиша. Усі мовчали. Муніципальний службовець щосили напружував мозок.
— У Ніцці є крематорій, — несміливо пробурмотів він. — Можна було б замовити транспорт сюди і в зворотний бік, якщо ви не одмовилися від думки про поховання на місцевому цвинтарі. Зрозуміло, ви берете на себе всі витрати…
— У відповідь — ані слова.
— Отже, я зателефоную, — вів далі він, — треба з’ясувати, коли вони вільні.
Він розгорнув записника, дістав мобільний телефон і почав набирати номер, але тут знову втрутився Брюно.
— Облишмо це, — відмахнувся він широким жестом. — Закопаємо її тут. Чхати я хотів на її останню волю. Заплати! — владно додав він, обернувшись до Мішеля.
Той мовчки дістав чекову книжку і спитав, скільки коштуватиме місце на цвинтарі на тридцять років.
— Це правильне рішення, — схвалив муніципальний службовець. — Поки що тридцятирічна оренда, а далі буде видно.
Цвинтар розташовувався за сто метрів од селища. Двоє чоловіків у голубих робочих халатах несли труну. Вони обрали, мабуть, найзвичайнішу з білих ялицевих дошок, запаси яких зберігались на муніципальному складі; мабуть, похоронні послуги тут, у Саоржі, були чудово організовані. Вечоріло, але сонце ще припікало. Брюно та Мішель йшли пліч–о-пліч за кілька кроків позаду труни; Сивий Хіпі простував поруч, він наполягав на тому, щоб супроводжувати Джейн до місця її останнього притулку. Дорога була суха, кам’яниста, і в усьому цьому, здавалося, був певний сенс. Хижий птах, либонь мишоїд, низько ширяв у повітрі.