Анабель допомогла йому роздягтися і легенько потерла у нього між ногами, щоб він зробив усе як слід. Він не відчув нічого особливого, крім ніжності і жару її піхви. Незабаром він завмер без руху, вражений геометричною очевидністю злягання, зачарований пружністю і розкішшю слизових оболонок. Анабель притиснулася своїми губами до його, обвила його руками. Він заплющив очі, більш чітко відчув свій статевий орган і відновив рухи вгору–вниз. Незадовго до еякуляції він побачив видіння, на диво реалістичне — злиття гамет і одразу ж перший клітинний поділ. Це було мовби заглядання наперед, маленьке самогубство. Хвиля усвідомлення цього вивергнула потужний струмінь сперми. Анабель теж відчула це. У неї вирвався вдоволений стогін, і вони обоє залишилися лежати нерухомо.
— Вам би ще місяць тому слід було здати мазок, — утомленим голосом сказав гінеколог. — Натомість ви перестали приймати пігулки, не порадившися зі мною, а крім того, примудрились завагітніти. Ви ж уже не дівчинка!
Повітря в кабінеті було прохолодне і трохи вологе. Вийшовши на вулицю, Анабель здивувалась яскравому світлу червневого сонця.
Наступного дня вона зателефонувала. Клітинне дослідження вказувало на досить серйозні аномалії; слід було зробити біопсію і мазок зі слизової оболонки матки.
Щодо вагітності, то, безперечно, саме тепер слід одмовитися від неї. Буде краще, коли ви повторите її на здоровому підґрунті. — Голос лікаря був не стурбований, а наче трохи нудний.
Отже, Анабель пережила свій третій аборт — зародкові було не більше двох тижнів, тож вистачило короткої аспірації. Апаратура значно удосконалилася з часу її колишньої операції, і на її подив усе закінчилось менше ніж за десять хвилин. Результати аналізу були отримані через три дні.
— Що ж, — немолодий лікар виглядав компетентним і замордованим, — на жаль, я припускаю, що у вас рак матки в передінвазивній стадії. — Він знову начепив окуляри і заглянув у бланки, вираз переконливої компетентності при цьому помітно посилився. Він не був глибоко вражений: рак матки часто зустрічається у жінок саме в період перед менопаузою, а те, що в неї не було дітей, ще й посилює чинник ризику. Методи лікування добре відомі, тут у нього не було жодних сумнівів. Необхідно провести очеревинну гістеректомію та білатеральну сальпінго–офоріектомію. Нині такі операції добре освоєні, ризик ускладнень близький до нуля.
Він глянув на Анабель: кепські справи, вона не реагує, застигла в повній прострації, схоже, це ознака нервового нападу. Як правило, у таких ситуаціях лікарям рекомендується направляти пацієнтку до психотерапевта для допоміжного лікування — він уже й аркуш з адресами приготував, — а головне, акцентувати увагу на «ключовій думці»: втрата спроможності до народження дітей зовсім не означає кінець сексуального життя, у деяких пацієнток навпаки бажання помітно погострюються…
— Отже, у мене видалять матку… — сказала вона недовірливо.
— Матку, яєчники і фаллопієві труби; таким чином, виключається будь–який ризик поширення хвороби. Я пропишу вам замісну гормональну терапію — хоча її все частіше прописують навіть у ситуації простої менопаузи.
Вона повернулася до своїх рідних у Кресі–ан–Брі; операцію призначили на 17 липня. Мішель разом з її матір’ю проводжав Анабель до лікарні в Мо. Вона не боялася. Хірургічна операція тривала трохи довше двох годин. Вона прийшла до тями наступного ранку. У вікні побачила блакитне небо, дерева, які похитували кронами на легкому вітерці. Вона практично нічого не відчувала. Їй лише хотілося глянути на шрам унизу живота, але вона не наважувалася попросити про це медсестру. Дивно було усвідомлювати, що вона та сама жінка, але дітородні органи у неї видалені. Слово «ампутація» якийсь час крутилось у неї в голові, потім його замінив більш жорстокий образ. «Мене випотрошили, — прошепотіла вона, — вони випотрошили мене, немов курку».
За тиждень вона виписалася з лікарні. Мішель написав Уолкотту і попередив, що його від’їзд затримується, після деяких вагань він згодився поселитись у її батьків, у колишній кімнаті її брата.
Анабель помітила, що за той час, який вона провела у лікарні, він заприязнився з її матір’ю. Та й її старший брат став частіше з’являтися вдома, відколи там оселився Мішель. По суті, їм майже ні про що було говорити: Мішель нічогісінько не тямив у проблемах малого бізнесу, а Жан–П’єру абсолютно чужими були питання, пов’язані з дослідженнями в галузі молекулярної біології; і все‑таки помалу за вечірнім аперитивом утворилася напівфіктивна чоловіча співдружність.
Їй належало відпочивати і, головне, не піднімати важкого, але тепер вона вже могла митися самостійно і нормально харчуватись. У години пополудні вона сиділа в саду, а Мішель разом з матір’ю збирав полуницю або сливи. Це були наче якісь дивовижні канікули або повернення у дитинство. Вона відчувала ласку сонячних променів на своєму обличчі і руках. Найчастіше вона сиділа у цілковитій бездіяльності, іноді вишивала чи майструвала іграшки для свого племінника або племінниць. Психіатр із Мо прописав їй снодійне і досить великі дози транквілізаторів. Так чи інакше, вона багато спала, а її сни постійно були мирними і спокійними, щасливими; можливості душі безмірні, коли вона перебуває у своїх володіннях. Мішель лежав у ліжку разом з нею, його рука обіймала її за талію і він відчував, як рівномірно вона дихає. Психіатр регулярно навідував її, хвилювався, тихо бурмотів щось, казав про «втрату адекватності у взаєминах з дійсністю». Вона стала дуже ніжною, трохи дивною, часто сміялася без причини, іноді траплялося так, що її очі наповнювалися слізьми. Тоді вона приймала додаткову дозу терціану.
Наприкінці третього тижня вона вже почала виходити і робила короткі прогулянки берегом річки або в сусідніх лісах. Стояв напрочуд гарний серпень, дні змінювали один одного, однакові, осяйні, без натяку на небезпеку грози і взагалі без будь–яких інших ознак кінця. Мішель тримав її руку, вони часто сиділи поруч на лавці на березі Гран–Морен. Прибережні трави були висушені майже дотла, річка під навислими буками несла вдалечінь свої безкінечні темно–зелені хвилі. Зовнішній світ жив за своїми власними законами, які не були людськими.
3
Двадцять п’ятого серпня контрольні аналізи виявили метастази в очеревині, у таких випадках їх розростання продовжується, рак швидко поширюється. Можна спробувати радіотерапію. Власне, саме це і було єдиним можливим засобом; але не слід обманювати себе, мова йшла про важке лікування, а шанси на одужання не перевищують 50 відсотків.
— Тебе вилікують, моя крихітко, — сказала мати Анабель, і голос її ледь помітно затремтів. Анабель обняла матір за шию, притислася чолом до її чола, у цій позі вони пробули з хвилину. Коли мати пішла спати, Анабель попленталась у вітальню, погортала там якісь книжки. Мішель сидів у кріслі і спостерігав за нею.
— Можна порадитися ще з кимось, — сказав він після тривалої мовчанки.
— Звичайно, — відповіла вона безтурботно. Вона не могла кохатися: шрам був надто свіжим і болючим; але вона довго стискала його в обіймах. Чула, як він у тиші скреготить зубами. Був момент, коли вона, провівши долонею по його обличчю, помітила, що воно мокре од сліз. Вона стала ніжно пестити його, це збуджувало і водночас умиротворяло. Він випив дві пігулки мепронізину й нарешті заснув.
Близько третьої години попівночі вона встала, накинула халат і спустилась у кухню. Попорпавшись у буфеті, знайшла піалу, на якій було написане її ім’я, — хрещена мати подарувала її колись Анабель, коли тій виповнилося десять років. У піалі вона ретельно розім’яла вміст тюбика рогіпнолу, додавши трохи цукру і води. Вона не відчувала нічого, крім якогось узагальнено–абстрактного, майже метафізичного смутку. Таке воно життя, настав непередбачений, безпричинний розлад, тепер її тіло не могло більше бути джерелом радості та щастя. Воно, навпаки, поступово, а по суті досить швидко стане для неї самої і для оточуючих джерелом муки. Отже, її тіло має бути знищене. Масивний дерев’яний годинник на стіні голосно відлічував секунди, він дістався матері від її бабусі, яка володіла ним ще тоді, коли виходила заміж, — це була найстаріша річ у будинку. Анабель досипала в піалу ще трохи цукру. В її психологічному настрої не було й тіні примирення, життя здавалося лише кепським жартом. Хоч як намагаєшся підлаштуватися до нього, а воно однак залишається таким, як є. За короткі тижні своєї хвороби вона з дивовижною швидкістю дозріла до відчуття, яке так часто зустрічається у літніх людей: вона не бажала бути для інших тягарем. Відтоді, як минула для неї пора юності, її життя покотилося дуже швидко, потім настав період тривалої нудьги, а під кінець знову все почало розкручуватись дуже стрімко, з дикою швидкістю.