Братніх заліз
Викуєм зорю останню
Соціалізм!
В. Чумак
Це від того, що вся попередня поезія давала дуже мало матеріялу до цього, отже, Чумакові доводилось орати цілину вже готовими плугами, в ділянці ж лірики він підвівся до найвищої височіні поетичної думки, ідучи своїми власними шляхами. В тільки що наведеному віршеві.
Піль злотопіняві гриви.
В. Чумак
Цей образ, недбало кинений Чумаком, був підхоплений в українській поезії. Є він і в Тичини (не беруся, втім, рішать, хто з них ужив його перший — можливо, що виник в обох незалежно одне від одного). Підхопив його і В. Алешко і викликав зворушення рецензента в «Шляхах Мистецтва».
Другим великим митцем образу в українській поезії є Павло Тичина, що міг би вважатися першим серед самого імажиністського кола.
Е н г а р м о н і й н е. Дощ.
А на воді в чиїсь руці
Гадюки пнуться... Сон. До дна.
Війнув, дихнув, сипнув пшона
І заскакали горобці!..
—Тікай! — шепнуло в береги.
—Лягай... — хитнуло смолки.
Спустила хмарка на луги
Мережані подолки.
П. Тичина
Ви ще не почуваєте крапель дощу — лише на воді розходяться кола з центру (рука). Все замовкло — жде (Сон. До дна.)... Втім, не псуватимеш образу прозаїчними поясненнями — він каже сам за себе. Природа перед дощем змальована П. Тичиною з геніальною яскравістю в другому місці.
...............................................................
Вітри лежать, вітри на арфу грають,
А в небі свариться вже хтось.
Завіса чорносиза
Півнеба мовчки зап'яла. Земля вдягає тінь...
Мов звір ховається людина. —
Господь іде! — подумав десь, полинь.
Заплакав дощ... і вщух.
П. Тичина
Мені доводиться наводити довші уривки, бо образ непорушно звязаний з усією темою поезії. Отже, часто, аби бути зрозумілим, треба його не відривати від поетичного цілого, що часто роблять критики, глузуючи потім з «незрозумілого» образу.
О с і н н є л и с т я
Твої коси від смутку, від суму
Вкрила розолоть, ой же й кривава.
Певно душу твою взолотила печаль.
Що така ти ласкава.
П. Тичина
В Тичини подибуємо об'єднання образу зорового зі звуковим:
С в і т а є
Та пень обгорілий, мов піп на могилі,
«Безсмертний, помилуй» кричить мовчазливо.
Образ, на якого сварився відомий критик А. Ніковський, не розуміючи того, як це «кричить мовчазливо» і доводячи цим свою нездатність розуміти образ взагалі. В тому ж віршові:
Мов свічі погаслі в клубках фіміаму
В туман загорнувшись, далекі тополі
В душі вигравають мінорную гаму.
П. Тичина
Тому — гаму, що низка тополь, що відпалюється від вашого зору, являє з себе рядок, який зменшується з кожної тополі в перспективі, отже, градація — гама.
Нам все одно, чи бог, чи чорт
Обидва генерали.
Собори брови підняли
Розбіглися квартали.
П. Тичина
Брови соборів — це їх візерунки над вікнами, але без жадного пояснення, кожний, хто має естетичне почуття, відчуває насолоду від цього образу. Ще один міський образ:
Стоїть завод — не п'є, не їсть
Аж цвіллю взявся знизу...
Не новий, правда, але стиснений в два могутніх рядки в той час, як хто витратив би цілого вірша на такий малюнок.
Є в Тичини і алегорії — цебто поширення одного образу на цілий твір. Алегорія дуже рідко може бути влучним засобом аби змалювати конкретно якусь тему — бо частини теми раз у раз не підходять під головний образ — алегорію, і вона стає штучною сухою вигадкою. Може, нам доведеться говорити про це докладніше десь в иншому місці. Тут наведемо гарну алегорію — образ Тичини:
Укрийте мене, укрийте:
Я — ніч, стара,
Нездужаю.
Одвіку в снах
Мій чорний шлях.
Покладіть отут м'яти
Та хай тополя шелестить.
Укрийте мене, укрийте:
Я — ніч, стара.
Нездужаю.
П. Тичина
Де є змога найменшу дрібничку сюжету — зілюструвати такою ж дрібничкою узятого образу-алегорії.
Образ-малюнок є найголовнішим джерелом поезії, самим істотним її елементом. Розуміти цей факт стали допіру недавно, і як перед тим поезія майже зрікляся від нього (народніцька школа), так тепер, корючись законові діалектичного руху, образ малюнок став центром уваги поетів. Ціла поетична школа (імажиністи) кладе всю вагу виключно на образ, і така тенденція в її найвищому розвитку знову робить поезію сухою і надто теоретичною — вона губить звязок з життям. Отже, питання образу остильки широке, що обхопити його в однім розділі не можна — обмежуюсь одним тільки колом малюнків — космічними образами, під поглядом того значення й поширення, що воно надбало в останні часи.