І рівна
Переливчаста
Мелодія смичка
Що зомліваючи ще тягне
Передостаннім
Голосом
благання.
Ціною перестановки слів «Передостаннім» і «голосом» можна осягнути хоч деякої ритмічности, але подивіться, як слова розставлено автором.
І рівна переливчаста мелодія смичка,
що зомліваючи ще тягне голосом
передостаннім
Благання etc.
і ви переконаєтесь, що вони нічим не відрізняються від простисінької прози за винятком останньої рими. Отже, автор (В. Поліщук) зловживав прозаїзмами — мало в якому віршеві його їх нема, і часто подибуємо їх там, де якраз тема вимагає якоїсь навіть одноманітної ритмічности. Цей самий автор іноді чудово використовує прозаїзм, але загалом прозаїзм став у нього «манерою», якої він позбутися не в силах:
І час новий прийшов
Хоч зваленим струхлілим стовбуром
нас трохи притиснуло
Проте революційний рух рециною
проніс
Думки загнившого намулу!
В. Поліщук
Другий прозаїчний рядок дає враження задержки ритму, а третя ритмічна навпаки раптово змальовує революційну повідь, що змиває цю задержку. По цьому досить про розмір, додамо ще, що вільний розмір вимагає від поета ще більшої уважности й технічної умілости і до того попереднього вивчення простих розмірів та їхньої малюючої і темпової сили, бо інакше загрожує авторові небезпека залишитись в прозі.
III. Милозвучність
Аби покінчити з зовнішніми, чисто технічними засобами віршування розглянемо ще питання милозвучности вірша і алітерації.
Милозвучність залежить найбільше від музикальної здібности автора, отже, спробуємо вказати головні гріхи проти милозвучности, полишаючи обов'язок ознайомитись докладно з досягненнями в цій галузі, для кожного читача зокрема. Українська мова не терпить збігу голосівок, отже, чуже слово «буржуазія» вона переробляє народними вустами в «буржувазію» або «буржуйазія» Значить, без особої потреби не уживатимем таких скупчень слів, де одно кінчається голосозвуком, а друге голосозвуком починається.
Так само без нагальної потреби стережімося того, аби стикалися кілька шелестозвуків, бо це спиняє вірша, отже, вчиняє в ритмові павзу — ясно по тому, що було сказано вище, — і така павза може бути потрібною, отже, власне річ у тому, щоб користатися таким скупченням шелестівок і притягати його на поміч, а не йти за випадковими комбінаціями — словом опанувати матеріялом, а не коритися йому.
Хоч звалениМ СТРухлілиМ СТовбуром
нас трохи притиснуло.
Підкреслені місця дають чотири й три шелестозвуки і таким чином чималу задержку, але вона (див. вище) якраз є бажаною: потрібною в цьому разі — тій же меті служить і розмір.
ПРоте РЕволюційний Рух РЕциною пРоніс.
Вірш ніде не спиняється, що якраз і є в ладу з тим образом який він дає.
В звязку з цим — подивіться — в кожнім слові цього вірша є звук «р», який теж яскраво звуками підкреслює образ бігунки; такий образ поета (наперекір міщанському жаху й інститутській соромливости). Такий прийом зветься алітерацією.
Алітерація є могутнім засобом для звукових ефектів. Відчуваючи характер окремих звуків, знаючи лагідність «л», бурхливість «р», сичання «с», дзюрчання «дз», бубон «б», закляклість «к», мелодійність «м», знаючи безмежну здатність звуків і їх комбінацій одбивати звуки життя, поет в силі утворити справжній звукопис. Питання звукопису вимагають багатьох теоретичних праць — є ціла низка російських поетів, що вони майже виключно дають звукопис у своїх творах, такі Хлєбников, Пєтніков, Асеєв, Чічерін і вивчення їх (яким ні в якім разі не можна гребувати) дає до рук могутню зброю, якої ці самі поети не зуміли вжити, бавлячись «мистецтвом для мистецтва».
З українських поетів найбільшим майстром звукопису є П. Тичина особливо в «Соняшних кларнетах», але й кожен, хто претендує на панування душами силою вірша, має з'ясувати собі значення окремих звуків і їх співжиття.
Швидкуйте ж розперезані товариші
БАБАхкайте БИЙте в БАБУхатий БУБон
РУБАЙте, РУБАЙте прокльонів гуджі
Ну-БО!
М. Хвильовий
Де останнє слово останнього рядка звучить як луна ударів в бубон, як стихаюча хвиля бурхливої стихії.