Я втік перестрашений з сьої кімнати та з того дому. Коли я опинив ся знова на знаній дорозі, там скаженіла іще буря з усьою силою. Нараз заблимав над дорогою яркий блеск. Я відвернув ся, щоб глянути, відкіля узяв ся сей незвичайний блеск, бо за мною був тільки сей довжезний будинок у пітьмі. Сей блеск походив від місячного сяєва, що мов кров червоне хилило ся на захід і в сю пору обливало сильним світлом прогалину, яка, як я згадав, йшла ломаною лінією через усю висоту муру від даху до підвалин. Коли я ще глядів на се, прогалина стала швидко ширшати — згодом прийшов кріпкий удар хуртовини — повне сяево місяця кидало мені в лице цілі оберемки світла; — а моїм мозком заволодів обморок, коли я вглядів, як сильні мури стали розступати ся. — Прогомонів протяжний, змішаний, пронизливий гук, опісля мов туча могутньої струї, — і глибокий, мрачний став замкнув ся на моїх очах понуро й мовчазно вад звалищами дому Юшера.
Перекл. Михайло Нобєрський.
___________________________
Тінь
(Казка)*.
О горе! а однак я іду долиною Тїни.
Псалом Давида.*
Ви, що сі слова читаєте, ви ще в живих; але я, цей, що їх пише, вже давно пішов дорогою, яка провадить у царство тїний. Бо справді діяти ся муть дивні річи і розкриють ся тайни, тай чимало віків промине безповоротно, заки сі записки відкриє людське око. А як їх відкриє, тоді одні будуть недовіряти, другі сумнівати ся, а лиш не богато найде ся таких, що призадумують ся глибоко над значіннєм знаків, які тут вирізані рильцем зі зеліза.
Той рік був роком жаху і почувань, що були сильнійші чим страх, для якого тут на землі нема назви. Бо показало ся чимало дивніх появ і знаків тай широко і далеко, на морі і насуходолі, простерли ся скрізь чорні крила чуми. А до того для тих, що розуміли ся на звіздах, не було тайною, що небо мало вигляд пошести. А між іншими для мене, грека Ойноса, було звісне, що як раз зачав ся сімсот сорок девятий рік; а в сьому році, враз з появленнєм Аріеса, планет Юпітер мав опасати ся червоним перстенем страшного Сатурна. Дивня якась поява, як не ошибляю ся дуже, проникала не тільки обвід землі, але також людські уми, їх уяви і глибокі думки.
При кількох фляшках червоного вина з Хіосу сиділи ми в ночі в комнатї багатої палати в непривітньому місті Птольомаїс — а було нас сімох. А до нашої комнати провадили лиш одні високі бронзові двері; а двері були різьблені мистцем Корріносом, були рідким твором штуки, і з внутр були зачинені. Чорні драперії звисали в темній комнаті і засланяли перед нашими очима місяць, бліді звізди і безлюдні вулиці; але прочуття і думки про горе не могли виключити. Коїли ся кругом нас і над нами події, про які я не в силі точно розповісти; події матеріяльні і духові: у воздусі слота, чувство омління, задухи і трівоги, а понад усьо страшний стан, про який відають хорі на нерви, коли змисли є надмірно чуткі і оживлені, а тим часом сили думки дрімають. Мертва неміч повисла над нашими членами, над домашньою обстановою і над чарками, якими ми пили вино. Всі предмети, бачилось, придавлені і обтяжені з усіх боків, — всьо, з виїмкою поломіни семи зелізних лямп, що роз'ясняли наш празничний стіл. Вони знімали ся довгими, тонкими полосами світла і горіли всі блідо й неподвижньо; а в зеркалі, що відбивало їх світло, бачив кождий з нас тут присутних блідість свойого лиця і неспокійний блиск у потуплених в них очах своїх товаришів. Але ми сміяли ся і веселили ся на свій лад; а ся веселість була хоровита; ми співали пісні Анакреонта*, — а сі піснї були сумовиті; і пили до нестями, хоч багрове вино пригадувало нам кров. Бо тут в нашій кімнаті був ще один гість в особі молодого Зойлюса. Лежав мертвий і цілий обвинутий фартухом; як ґеній і демон сеї сцени. Ах! він не брав участи в нашій забаві, хиба лиш о стілько, о скілько його спотворений мукою вид і його очі, в яких смерть, здавало ся, лишень в части придушила вогонь зарази, немов би цікавили ся радістю того, шо має умерти. А хоч я, Ойнос, відчув, що очі спокійно спочивали на мині, все таки силував ся не замічати їх гіркого погляду і вдивляючи ся на силу в глибини гебанового зеркала, співав голосним і звучним голосом пісні сина Тейоса*. Але мій спів заникав з провола, а його відгомін всмоктував ся в темні драперії кімнати, слабшав, губився і конав.