При нагоді сього великого свята рухомі декорації сімох кімнат повстали по більшій части під його власним проводом. Його смак рішав про се, в яких костюмах ріжні маски мали виступати. Певна річ, що вони були досить дивоглядні. Було в них чимало яркої величі красок, осліпляючогх блеску, лискучого сяева, чимало фантастичного й ніжного наслідком острих контрастів — коротко чимало з того, що від того часу можна було бачити в «Гернані»*. Були там арабескові постаті з дивно повикручуваними раменами. Образи, немов плід горячкової уяви, які божевіллє прибрало в тіло. Було там чимало краси, химери й дивного дещо, що робило страшне, а навіть відразливе вражіннє. В сімох кімнатах прямо мовби хвилювала юрба ріжнородних снів. І сі — іменно сонні мари порушували ся в барвному освітленню кімнат так фантастично, що голосні звуки орхестри видавали ся немов відгомоном їх кроків. Між тим нараз, з кімнати обитої чорним аксамітом, гебановий годинник починав вибивати години. На хвилю наступає тиша, усьо мовкне і чути лиш удари годинника. Сонні мари стають мов остовпілі. Але удари годинника прогомоніли — вони трівали лишень хвилину — а за ними роздаєть ся у воздусі легкий, — напів здавлений сміх. І знов розпочинаєть ся на ново музика; сни відживають і веселійше ніж передше посувають ся серед пестрого натовпу, освітлені смолоскипами, уставленими за вікнами. Та ні одна маска не важить ся увійти до гарної, найдальше на захід положеної кімнати, бо ніч пізна. Крізь кроваво-червоні шиби вдираєть ся яркійше світло і таємна понурість темних драперій виступає іще острійше. Хто поважить ся покласти свою ногу на чорні коври, тому прибите тикотаннє гебанового годинника вдиривть ся до уха іще врочистійше та голоснійше.
В инших кімнатах була велика глота* і в них бив ся горячково живчик життя. Серед грімкої охоти забава тягнеть ся дальше, аж вкінці годинник став вибивати північ. Тай тепер, як усе по кождій годині: музика уривав нараз, танцюючі стоять недвижимо, а скрізь настає, як передше, при першім звуці дзвінка, таємна тиша. Та тим разом годинник вибив дванайцять. Се могло причинити ся до сього, що протягом часу, потрібного на дванацять ударів, погляди розважнійших учасників свята прибрали іще поважніший та глибший оборот. Сим можна також пояснити, що поки іще прогомонів останній удар дзвінка, дехто з юрби буцім то бачив якесь замасковане марево, якого досі ніхто не завважав. Коди чутка про чумного гостя обійшла усїх присутних, настав у цілому товаристві гомін здивовання та догани — що перейшов вкінці у вибух страху, трівоги та відрази. Не була се, мабуть, ніяким чином буденна поява, що справила для сього фантастичного товариства таке вражіннє. Сеї ночі усі маски мали необмежену свободу. Ся загадочна поява перейшла границю усього можливого, що дасть ся тільки провідати гадкою. Вона переступила навіть ліберальні приписи князя. Серце свавільної світової дитини криє також струни, яких не можна доторкнути ся без збентеження. Навіть для найбільш суворих людий, для яких життє та смерть се іграшки, істнують справи, що не годить ся з них глузувати. Ціле товариство було мабуть переконане, що в уборі і поведенню чужинця був жарт або замилуваннє ґраціозности. Його стать була довга й худощава, повита з голови до ніг похоронним рантухом. Маска, закриваюча лице, була так схожа на мертвого трупа, що при найбільшій оглядности не можна було пізнати обману. Се все могли іще знести гості, як що сього не похваляли. Та маска була на стільки смілива, що являла ся тіпом червоної смерти. Її одїж була покровавлена, її високе чоло та усе лице були відразливо политі кровю.
Коли князь Просперо побачив се страшне явище — яке, начеб іще краще хотіло остати у своїй ролї, похожало з тупотом повільним та врочистим ходом між рядами гуляючих там і назад, — дрожав він у великім страху, трівозї та відразі. За хвилю спаленів він полумям гніву.
«Хто є сей сміливець, — запитав він двораків, — що поважив ся хулити з Бога? Спіймайте його та зідріть з нього маску, щоб ми побачили того, що іще перед сходом сонця висітиме на верху замку».
Князь, говорячи сі слова, був у західній або синій кімнаті. Його голос гомонів виразно у всіх сімох кімнатах, бо князь був сміливий та дужий мужчина; одним рухом руки наказав втишити ся музиці.
Він стояв у синій кімнаті, окружений юрбою блідих двораків. Коли він став говорити, замітно було в тій юрбі тихий шум якогось руху, що розходив ся в напрямі маски, яка в тій хвилі була зовсім близько. Вона приступила тепер обережно уміреним ходом просто до того, що говорив.