Відтак став оглядатись за котом, що спричинив мені тільки горя! Я постановив змести його з сього світа. Коли-б він був під сю хвилю накинув ся мені під руки, то його судьба була би тут рішена. Та хитре звіря, занепокоєне наглим вибухом мойого гнїву, — здаеть ся, оминало мене. Годі звалювати, а навіть представити собі, якої розкоші зазнав я через те, що не бачив того осоружного кота. І ось за весь час, від коли він появив ся в мойому домі, переспав я здорово та спокійно першу ніч, хотяй сповнене убійство придавлювало мою душу. Вже минав другий, і навіть третій день, та чортівське звіря непоказувало ся. І знов відітхнув я спокійнійше. Здаєть ся, страх прогнав з хати сю потвору! Я вже більше його не бачив і був тому щасливий.
Свідомість злочину трохи непокоїла мене. На кілька питань про жінку, відповів я зовсім спокійно. Заряджено навіть слідство, але — річ природна — нічого не відкрито. Я вже мав запевнений супокій на будуче.
Четвертого дня по сьому убипстві з'явилось несподівано в моїм помешканню кількох панів з поліції і знов взялись старанно перешукувати ціле помешканнє. При сьому заховував ся я зовсім спокійно*. Мене не могло нічого вивести з рівноваги, бо я був сильно переконаний, що вони не віднайдуть місця, де був схований труп. Урядники приказали мені при ревізії іти за собою. Перешукували кождий куточок, кожду шпаринку. Вкінці по раз третій, чи четвертий війшли до пивниці. Я навіть не здрігнув ся, а серце било ся зовсім спокійно як у того, що не почуває ся до ніякої вини. Я пішов до пивниці і ходив за ними від одного кута до другого. Заложивши руки, ходив я супокійно сюди і туди. Урядники заспокоїлись і вже хотіли відійти. Радість мойого серця була так велика, що я не міг її укрити. Мене зібрала охота поглузувати собі з них і сим впевнити їх про мою невинність. «Мої панове, — сказав я при виході з пивниці, — тішить мене дуже, що ви переконали ся, що ваше підозріннє було безпідставне. Тепер побажаю вам доброго здоровля, а на будуче будьте трохи чемнїйші. При сім скажу вам ще, що сей дім є сильно збудований!»
Серед шаленої охоти сказати щось зухвале, я сам не знав, що говорю.
«Мушу признати, що сей дім є сильно збудований. Сі мури — може хочете відійти, мої панове? — сі мури є кріпко збудовані!..
Тут з дивною радістю штурклув я палицею, котру случайио мав в руках, так сильно об мур саме в се місце, де було сховане тїло моєї жінки, найлюбійшої мойому серцю женщини, що...
Але, ох! хай Бог змилує ся наді мною та увільнить мене з кігтів мойого вічного ворога! Ще не розійшов ся по пивницї відгомін мойого стукання, коли з нутра, як з гробу, залунала відповідь. Був се крик, спершу придушений і перериваний, як плач дитини. Опісля перемінив ся в голосний, безпереривний вереск, зовсім неприродний і не подібний до людського голосу. Виттє, якесь захрипле наріканнє, як колиб чортівський регіт змішав ся зі страшним накликуваннєм смертельного страху...
Подібне виттє може счинитись лише в пеклі, коли прокляті конають у вічніх судорогах, а чорти ріжними голосами виють разом з ними. Було би зайвим описувати се, що діяло ся підчас сього в мойому серці. Безсильно заточував ся я від одної стіни до другої. Урядники зі страху остовпіли і в першій хвилі затримали ся на сходах без руху. Але опісля двадцять сильних рук взяло ся до муру. Мур розвалив ся, а перед очима присутних стояв труп вже сильно зіпсований та облитий кровю. На його голові сидів осоружний кіт з широко роззявленим, червоним ротом та з одним оком.