Ся, яку я любивв ще за молоду і ради якої пишу тепер сі спомини з повним спокоєм і свідомістю, була одинокою дочкою одинокої сестри моєї давно вже покійної матери. Елєонорою звала ся моя своячка. Ми жили заєдно в купі, під тропічним небом, в Долині Многобарвної Трави. Ніяка чужа стопа не станула ніколи на сій долині, бо вона простирала ся між ланцюхами велитенських гір, що тихо здвигали ся кругом неї і берігли свій любий захист перед сонішньою жарою. Нї одна продоптана стежина не провадила до неї; а щоби дістати ся до нашої милої оселі зо вні, треба було переломити насильно гиллє тисячів лісових дерев і знищити красу міліонів пахучих квіток. І так ми жили самотою та не знали, що діє ся на світі поза долиною — я і моя своячка і її мати.
З мрачних провалів, з поміж найвищих гір, що замикали нашу оселю, виповзувала вузка, глибока ріка, яснійша чим блеск очей Елєонори; вона звивала ся по долині многими закрутами, аж остаточно вливала ся в темне провалля між горами, що були ще мрачнійші, як сі, з яких вона випливала. Ми звали єї «Рікою Мовчання», бо у її филях було видко незвичайний спокій. З її русла не знимав ся ніякий шум; плила так спокійно, що жемчужні піскові зерна, ген в глибині єї нідра, на які ми любили днвити ся, не ворушили ся зовсім, а лежали, кожде на свойму давньому місці, з повним спокою вдоволеннєм і ясніли вічнім блеском.
Беріг ріки і численних мерехтячих потоків, що вливали ся до її русла крутими стрічками, як також цілі простори, що тягнули ся від берегів до глибини ріки, ген аж до пісчаного, кременистого ложа, та не лиш сі місця, але й ціла поверхня долини від ріки до гір, що її окружали, були вкриті густою, дрібною, низенькою, цілком рівною, зеленою травою з ванільовим запахом, а трава була засіяна жовтим козелцем, білою стокоротю, багровими фялками і рубіновими асфоделями так, що її незвичайна краса промовляла до наших серць голосними словами любови і божої хвали.
А тут і там вистрілювали з густої трави, як дикі сонні привиди, фантастичні дерева, а їх стрункі пні не стояли прямо, а звертали ся граціозно до світла, що сипало ся в полуднє на саму середину долини, їх кора мінила ся живими красками гебану і срібла і була ніжнійша від всього, з виїмкою лиця Елєонори; і як би не се зелене, великанське листе, що звисало з їх верхів довгими спіраліями та колихало ся від зефіру, то міг би вважати їх напевно великанськими сирійськими зміями*, що складають поклін свойому панови, сонцю.
Рука в руку ходив я з Елєонорою по сїй долині цілих пятнайцять літ, поки не закрала ся в наші серця любов. Одного вечера при кінці третього пятиліття її життя, а в мойому четвертому, сиділи ми, обнявшися, під деревами, що мали вигляд змиїв і дивили ся в низ на води Ріки Мовчання, на власні образи. Ми не говорили до кінця того милого дня ні слова, а навіть слідуючого ранку наші слова були скупі а наш голос дрожав. Ми викликали з филь бога Ероса і тепер відчували, що він розпалив в нас палкі душі наших дідів. Пристрасти, що знаменували наш рід цілі століття, заволоділи нами насильно і розбудили нашу уяву, якою так само визначали ся; і рознесли по долині Многобарвної Трави божевільну розкіш. Якась зміна була замітна на всьому. Дивні, ясні, звіздисті квіти вистрілили на деревах, де передше не було видко ніякого квіту. Краски зеленого килиму поглубили ся, а коли білі стокороти, одна по одній пощезали, вистрілили на їх місце десятки рубінових асфоделів. І зродило ся життє на наших стежках, бо великий флямінґ, якого досі не було видко, враз з всілякими веселими, пестрими птицями, заяснів перед нашими очима ярким пірєм. Золоті і срібні риби грали ся в ріці, з якої виринав від часу до часу гамір, що зливав ся вкінці в плавну мельодію, яка бреніла по ангельськи більше, чим звуки гарфи Еоля, солодше над усьо, з виїмкою голосу Елєонори. Нараз виринула з областий Гесперу* темна хмара, яку ми там замічали вже давнійше і заясніла багрою та золотом, а відтак повисла над нами і стала з дня на день спускати ся нище, аж покіль не спочила рубцями на верхівях гір і не змінила своєї темноти на величню красу та не полонила нас в чарівну вязницю величи і слави так, як ніколи доселі.