Про всяк випадок рубонув телефонний шнур і тільки тоді жбурнув сокиру.
Щоденник! Будь-що треба відшукати щоденник. Там, мабуть, усе про отих вім-вім. Йоганн сам бачив, як Штіллер після кожних відвідин скляного залу щось записував у зелений зошит.
Він десь тут, у якійсь шухляді письмового столу. Шухляди важкі, їх аж шість. Поки перерив першу, упрів чуб. Нема! Витяг другу… Аж насподі, під старими газетами, побачив зеленавий зошит. Погортав — не той, нічого не записано.
Третю шухляду передивився, четверту, п’яту… І тільки в шостій, висипавши з неї все на стіл, знайшов. Глянув — так, це воно…
Нараз різко, оглушливо задзвонив телефон.
Що за чортівня? Адже сам перерубав шнур. Телефон вимкнуто.
Але дзвоник не змовкав. Та це ж домофон!
Недовго думавши, підняв трубку.
— Я слухаю.
— Йоганне, — голос Штіллера, — це ти, Йоганне?
— Я
— А що ти там робиш?
— Прибираю, витираю пилюку.
— А де Каспар?
— Він — того…
— Що-що?
— Каспар трохи випив і пішов спати.
— Знову підробив ключ!.. Прокляття! Кривий собака! — в голосі хазяїна чулися і лють, і переляк. — Слухай, Йоганне, ти в правому сейфі… ну, там, на тому пульті… нічого не чіпав?
— Ні.
— Отже, це той кривий блазень… Слухай, хлопчику, Каспар, мабуть, з перепою, раніше, ніж треба, повернув тумблер ліворуч… Ну, ти цього не знаєш… ліворуч треба було пізніше… Комахи повернулися… Вони не хочуть залазити в бокси…
— Чому?
— Ну… вплинула частота. Потім поясню. Слухай, хлопчику, я не можу одімкнути дверей. Поверни, будь ласка, на пульті найбільший тумблер… праворуч, праворуч поверни!.. І йди сюди.
— Але ж сейф замкнуто.
— Прокляття!.. Ой! Боже… Слухай, Йоганне! Швидше, негайно знайди десь лом, сокиру — що хочеш… Біжи сюди… Швидше!.. Ой, швидше, хлопчику!
— А що там таке?
— Та тут… просто, вім-вім… А-а! Вім-вім надто агресивні…
Йоганн поклав трубку. Ні, це не входило в його план.
Але так ще краще.
Заховавши під куртку зелений зошит, узяв сокиру і впевнено, спокійно пішов до гвинтових сходів.
На горищі наче нічого й не змінилося. Тільки й того, що величезну чашу-рефлектор повернуто в інший бік.
Знає хлопець: протилежний поворот — то Гіммельштадт…
Глянув униз — крізь вікно в підлозі горища.
У скляному залі ніщо не рухалось. Жодної золотої цяточки в повітрі. Але там, біля дверей, на паркеті ворушився клубок. Обліплений міріадами своїх вихованців, — увесь золотий! — дивною лежачою статуєю застиг, скарлючився на підлозі Штіллер,
“Домігся-таки свого, — подумав Йоганн. — Озолотився…” Отрута ПН-108 діяла безвідмовно: Макс-Еріх фон Штіллер, як і його колишні піддослідні, вмираючи, намагався заглибитися, нігтями, руками і ногами шкрябав паркет.
Хлопець підвівся, узяв сокиру, розтрощив усі пластмасові шухлядки приладів, що ліпилися під антеною. Сплющив, розклепав чашу-рефлектор.
Зійшов униз, у кабінет. Поплював на долоні, розмахнувся і — обухом по пульту. Аж загуло в сейфі!
Потім приніс із гаража цеберку бензину. Креснув запальничкою.
А день був вітряний…
…Йоганн плив.
Плив і плив. Пірнав, коли намацували прожектором, кидався під водою вбік, виринав, жадібно ковтаючи гостре нічне повітря, і знову плив…
По ньому стріляли. Часом кулі плюскали зовсім близько. Холодна серпнева вода зводила м’язи, калатало серце. Дедалі важче й важче було пірнати, міняти під водою напрям. Але він — плив.
Плив і знав: десь там, попереду, по той бік Ельби, світиться яскравими вогнями ним урятований Гіммельштадт.
Плив і вірив: він на отій землі — не чужий…
Анатолій Стась
ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНИХ ТРОЯНД
З чверть години він топтався біля собору святого Антонія, присідав, клацав затвором фотокамери. Потім запалив сигару, неквапно перейшов на протилежний бік вулиці і попрямував униз, до набережної, де плескались на гранітних приступках каламутні хвилі з райдужними плямами нафти.
Галей ішов за ним.
Капелюх із пером та синій плащ виднілись увесь час попереду. Перехожих було небагато, Галей не боявся загубити з поля зору його приземкувату постать.
Біля кафе “Мідна підкова” він зупинився. Постояв, наче роздумуючи, а може, пригадував щось, — і рішуче штовхнув двері. Галей чекав на нього під каштаном на тротуарі. За склом широкого вікна видно було його обличчя: ніс із горбинкою, товсті губи, коротке сиве волосся.