В кімнаті стало дуже тихо. Лише Боб шелестів аркушиками блокнота.
— Ви прогулюєтесь по набережній разом із шефом та його помічником, — вистукував Боді, — і несподівано обидва вони падають у воду. Кому ви кидаєте рятувальний круг?
“Тому з них, хто гірше плаває”, — відповіла їдальня. “Сказати чесно? — спитав кабінет. — Шефу”.
Боді всміхнувся тією дивною посмішкою, яка, — Шоу тепер знав, — називалась вольтерівською. Відтак уже з неохотою віддрукував останнє запитання:
— Уявіть собі, що ви йдете з жінкою і її ображають п’яні хулігани. Що ви зробите?
“Переламаю кістки найближчому із них. Їдальня”.
“Скільки хуліганів? Кабінет”.
Доктор підвівся, обірвав стрічку і акуратно згорнув її в рулон. Всі мовчки стежили за кожним його рухом.
— Професоре, — сказав він нарешті, — те, що ми побачили сьогодні, надзвичайне. Ви створили машину, людянішу за багатьох людей. Я сподіваюсь, вона не заперечуватиме, якщо ми розіп’ємо шампанське у вашій їдальні?
Копи через дві години гості, вже добре посоловілі, залишали професорову квартиру, Шоу дочекався Боді і пішов поруч із ним.
— То що ж, докторе, виходить — мислить ця капосна машина чи ні?
Боді швидко підвів голову:
— А вам як хотілось би?
— Ну, ви ж знаєте моє становище. Написати, що не мислить, — редактор образиться…
— Пишіть так, як сподобається редакторові, — відповів Боді. — Даруйте, я поспішаю. Прощавайте, гомо сапієнс…
Микола Дашкієв
ХАЙ ТОРЖЕСТВУЄ ІСТИНА!
Сповідь неповнолітнього злочинця
Що я наробив?! Коли б ви тільки знали, що я наробив, — я, активний піонер і відмінник, майбутній астробіолог і поет, учень 5-Ж класу 228-ї середньої школи міста Києва громадянин Борис Іванович Ляпсус! Так-так, саме “громадянин”, бо я втратив право називатися товаришем. Я вчинив злочин, страшний злочин!
Мене не притягнуть до карної відповідальності тільки через те, що я неповнолітній. Але я каратиму себе сам. Каратиму жорстоко. І, звичайно ж, не буду ні в якому рал захищати співучасника, — а точніше, організатора і натхненника! — мого злочину громадянина Дмитра Михайловича Книша, учня того ж таки 5-Ж класу тієї ж таки 228-ї середньої школи м. Києва.
Слухайте ж, сучасники-однолітки, мою сумну сповідь!
Слухайте, аби не повторити мою трагічну помилку!
Рішуче відмежовуйтесь від таких, як ми, а особливо від таких, як гром. Дмитро Михайлович Книш!
Вічна ганьба тим, хто гальмує розвиток науки!
* * *
Я розповідатиму все до найдетальніших подробиць, нічого не приховуючи.
Почну з характеристики мого колишнього друга, а нині тільки співучасника і натхненника злочину.
Громадянин Дмитро Михайлович Книш (Митько, він же “Мезон”) народився 21 червня 1969 року в м. Києві в родині письменника. Піонер (не активний). Нагороджений похвальною грамотою (за 2-й клас). Середня успішність — 3,59 бали. Недисциплінований (за останню чверть має 13 зауважень від кібер-учителів та 5 — від наставника). Теж мріє бути астробіологом (але нещодавно одержав двійку з органічної хімії!)
Я буду повністю об’єктивний: Митько (він же “Мезон”) — взагалі хлопець непоганий. Насамперед, він хоробрий. Так, наприклад, коли здоровань Федір Квач (“Піраміда”) хотів мене побити минулого року, Митько став на мій захист і дав йому духопелів навіть без моєї підтримки. Потім* Митько не скупий. Кажу це з повною відповідальністю, бо він віддав мені надзвичайно рідкісну марку “блакитної космічної серії” (зі штемпелем Північної обсерваторії Місяця!!!) Митько завжди готовий виручити товариша з біди нещодавно, коли я цілком випадково спалив у лабораторії мікроамперметр, він узяв провину на себе ї відремонтував прилад власноручно (правда, це для нього не складало труднощів, бо другою професією він обрав прецизійну радіоелектроніку).
Саме через ці якості Мезон (я зватиму його так, як звав раніше) і став моїм другом. Однак — “ти друг мені, Мезон, та істина — дорожча!”. Я не можу приховувати його вади, які й стали кінець кінцем підґрунтям для організованої ним злочинної змови!
Насамперед, Мезон — страшенно непосидючий (через це він і одержав таке прізвисько). Надзвичайно любить командувати, нав’язуючи свою волю. Так, наприклад, він торік майже силоміць затягнув мене купатися в забороненій зоні Дніпра. Абсолютно не визнає авторитетів. (Подумати тільки: заявив, що Ейнштейн — сам великий Ейнштейн! — своє твердження про неможливість перевищити швидкість світла висмоктав з пальця!) Несамокритичний: запевняє, що саме йому вдасться виявити нові вищі форми життя у Всесвіті. Нечемний: завжди сперечається із старшими від себе і визнає свою неправоту тільки тоді, коли вичерпає всі заперечення. Дуже нерозсудливий: завжди прагне робити те, що заборонено.