— Ні, вирок мусить виконати чоловік. Жінці не місце на ешафоті, — але, усвідомивши подвійний сенс фрази, виправився, — у ролі ката. Проте, можеш допомогти йому.
Ліза втратила відчуття реальності. Звідки в засудженої ця надлюдська сила витерпіти все? Та раптом пригадала розповідь чиновника про страждання, які засуджені мусять винести у в’язниці.
Кат уже встиг повернутись на ешафот. Добровільна помічниця, тримаючи засуджену за руки, мало не стусанами штовхала жертву на підмостя. За ними плентався новоспечений розпинатель, і з виразу його обличчя можна було подумати, що повісити збираються його. У його ж подружки, навпаки, запал подвоївся. Вона підвела засуджену до ката й чекала подальших вказівок. Той, потай жалкуючи про неможливість передати справу до її рук, роздумував над тим, що Інквізиції не варто нехтувати такою наснагою. Варто потелефонувати їй, а відтак, придивившись до дівулі уважніше, підібрати підходящу роботу.
Боронь Боже, такій до рук утрапити.
Засуджена. Дивиться на неї. З надією.
Лізі стало до крику моторошно.
Роберт, угледівши, куди дивиться засуджена, теж насторожився, проте ненадовго, його увага знову сфокусувалася на ешафоті.
Розпинатель інструктує свого протеже. Той включився в процес. Юну ентузіастку на її посту змінили помічники ката. Тримають засуджену за передпліччя.
Хлопець знімає з неї плаща. Сорочка. Біла. До колін. Роззуває. Вона. Босоніж. На дошках ешафоту. Про що він думає?
Його подрузі дозволили підв’язати засудженій волосся і стягти за спиною руки. Відтак відіслали донизу, де натовп зустрів дівчину оплесками. Жертву, підтримуючи за лікті, нарешті підвели до шибениці.
Засуджена хоче щось сказати?
Мовчання.
Останнє бажання?
Тиша.
Кат обіруч узяв засуджену за поперек і, піднявши вгору, поставив на лаву, під зашморг. Виконуючи його вказівки, хлопець одягнув зашморг на шию жертві й затягнув його. Мабуть, зробив щось не зовсім правильно, бо розпинатель поправив зашморг.
— Це аби вона не за мить померла, — шепіт Роберта.
Сонце. Виборсалося з-за хмар. Сліпить очі.
Темрява.
Вона нічого не бачить.
Хлопець почав зав’язувати проклятій очі.
Благання розрізало повітря над ешафотом. Сенс слів неможливо ані зрозуміти, ані пояснити.
Відштовхнути. Чужі руки. Від. Себе.
Хлопець розгублено дивився на ката.
Крик. Нестямний. Жіночий. Хтось заткне їй рота? Що???
— Тільки не пов’язку. Хочу її бачити. Дозвольте мені бачити.
Кат подав знак.
Хлопець облишив спроби зав’язати засудженій очі.
Припини дивитися на мене!!!
Ні-і-і-і!!!
Блискавка. Удар. Обпік.
Боляче. Так боляче… Вона не витримає. Це… Занадто. Для. Неї.
Відвела погляд.
Настала мить. Перекинути лаву. Хлопець барився. Що, сволото, непросто?
Кат чекав. Терпляче. Спливло кілька хвилин.
Улюлюкання. Жарти.
Усе затягується.
Кого це хвилює?
Окрім тебе?
Нарешті. Кат штурхнув свого заступника.
Хлопець оскаженіло зіштовхнув засуджену з лави.
Кат блискавично підскочив. Вихопив лаву з-під шибениці.
Роберт не забув повідомити Лізі: інакше жертва чіплялася б ногами.
— Бачиш, ноги лишили незв’язаними, щоб динамічніше було, — він ніяк не вгавав.
Як і передбачав Роберт, муки Анни Дайсон скінчилися не одразу.
Спектакль тільки-но перейшов у найцікавішу для глядачів фазу.
Її оточують вовкулаки, які жадібно хлебчуть кров. Атмосфера, розпалившись, стала майже гіпнотичною. Задихається. Зараз вона задихнеться. У міазмах. Відчуває. Запах. Кожної. Душі.
Роберта, схоже, більше збуджувала присутність Лізи, ніж видовище, що давно приїлося. Однією рукою він обхопив її за талію, другою, замкнувши обійми, щосили притис до себе.
Їй байдуже. Страх. Головне. Не впасти. Він — опора. Хай буде.
Не відчувати. Того. Що відбувається. Заплющила очі. На мить.
Сніг.
Кров.
На снігу лежить десятирічне дівча.
Навколо неї — зграйка хлопчаків, її однолітків, які оскаженіло б’ють її ногами.
Темрява.
Відчуття. Перетворилися на звуки.
Звуки. Злилися в какофонію.
Угорі.
Пронизливо.
І.
Тонко.
Лунав
крик
болю.
Нестерпного.
Під ним у болоті.
Клубочилися.
Тисячі голосів-гадів.
Від насолоди.