29 сiчня 2014
Аня, 30 років, киянка. Директор ювелірного магазину, у якому продаються дорогі прикраси. Також бренд виготовляє ювелірні колекції для українських дизайнерів. Прикраси постійно представлені на Ukrainian Fashion Week.
Дівчина на Майдані щодня з 21 листопада. Зробила перерву лише на тиждень на початку січня. Тоді Аня поїхала з родиною в Іспанію, там теж ходила усюди з українським прапором.
30 листопада вона хотіла стояти у нічній варті, але друзі вмовили її прийти на чергування у наступну ніч. Прокинувшись зранку, побачила відео побиття студентів. Дівчина спочатку плакала, а потім поїхала до Михайлівського – відвозити теплі речі та їжу.
На Майдан Аня зазвичай приїжджає з двома великими термосами, пригощає чаєм хлопців із самооборони. Дівчина розповідає, що у повсякденному житті любить красивий одяг, підбори. Працює в офісі в центрі міста. У перший місяць протесту вона у такому вигляді приходила на роботу, о 18-й перевдягалась у теплі речі і йшла на Майдан працювати волонтером. Якось чотири години поспіль безперервно нарізала ковбасу на кухні, але це робота, як робота, вразило її інше: «Я бачила, як люди приносили останнє, що в них було в холодильнику. Навіть бідні люди приносили останню свою їжу на Майдан», – каже вона.
Аня розповідає, як кілька днів тому їздила на ринок закуповувати шкарпетки й спідню білизну для самооборони. Купувала у продавців по 10-20 пар. Підійшла до однієї бабці, взяла 20 пар чоловічих трусів. Бабуся запитала, чи це для Майдану. Коли почула ствердну відповідь, дістала 50 гривень і попросила купити також від неї щось для потреб Майдану. «Я відмовлялася. А вона каже, що у неї сьогодні день народження і вона хоче це зробити», – розповідає дівчина. У такі моменти їй завжди важко стримувати сльози.
І все ж, відвідуючи Майдан, ця сонячна дівчина частіше усміхається, ніж плаче. Її дуже надихають люди, які там присутні. Аня не помітила моменту емоційного спаду, про який так багато говорили місяць тому. «Наші люди реально найкрутіші! Вони не те, що не падають духом, а шукають позитив навіть у найстрашніші моменти», – емоційно каже вона.
Аня не боїться брати активну участь у цих подіях, хоча був момент, коли їй стало справді моторошно. У ніч, коли весь Київ виявляв місцезнаходження тітушок, вона поверталась із Майдану через Контактову площу. Там стояли десь 300 чоловіків у чорному одязі. «Тихий Поділ, і їде лише одна моя машина. У цей момент мені стало дуже страшно. Захотілося втекти кудись далеко й вивезти всіх родичів», – згадує Аня. Повернувшись додому й оговтавшись від шоку, дівчина почала діяти. Вона є членом спільноти «Доїхати на Майдан» і всю ніч підвозила людей у центр.
Коли закінчиться Майдан (сподіваюся, що перемогою), обов’язково піду на якийсь показ колекції ювелірних прикрас. Хочу побачити цю неймовірну дівчину в сукні й на підборах.
30 сiчня 2014
Сергій, 23 роки, місто Волноваха Донецької області, волонтер у IT-наметі. На Майдан приїхав на початку грудня, а через кілька тижнів потрапив до IT-намету. Зараз координує інших волонтерів. Цей намет – спасіння для людей соцмереж. Тут є безкоштовний Wi-Fi.
У своєму рідному місті Сергій займається активною громадською діяльністю. Активіст «Дорожнього контролю», через що має постійні проблеми й сварки з ДАІ. Останнього разу це коштувало йому робочого місця. Він працював слюсарем у тепломережі. Але після того, як він укотре знімав даїшників на камеру, директор попросив його звільнитися. Керівник підприємства не приховував, що в нього якісь свої стосунки з ДАІ.
Сергій за спеціальністю програміст. У Волновасі це не дуже популярна спеціальність. Разом із друзями він створив організацію «Громадський контроль». Хлопці надсилають запити в органи місцевої влади, меру, службам, які ремонтують дороги, вимагаючи звітувати, куди і на що вони витрачають кошти міського бюджету.
На Євромайдан поїхав тому, що набридла всеосяжна корупція й беззаконня. Родичі були проти. «Вони вважають, що усе організували западенці», – говорить Сергій. Хлопець намагався їм пояснити, що люди тут стоять не за Кличка чи Тягнибока, а за ідею змінити країну. Чи вдалося переконати рідних, Сергій не знає, але вони хоча б змирились із тим, що він на Майдані. «Звісно, всі переживають. Я дзвоню родичам, кажу, що зі мною усе гаразд», – розповідає волонтер. Збирається залишатися до тих пір, поки стоятиме Майдан. «Тут я у безпеці. А вдома – невідомо, що зі мною буде», – пояснює він.