Про цих юних і талановитих українок часто пишуть модні журнали. Британський Vogue навіть публікував їхню дебютну роботу на своєму сайті. Я ж пропоную звернути увагу на іншу пісню – цей революційний кавер. Мені здається, дуже красиво й зворушливо.
***
Давно про нього чула. Рома каже, що йому 14 років, належить до ромів. Я ж не вірю, що йому 14. Виглядає на три-чотири роки молодше. На Майдані з перших днів. Хлопчик із Київської області, спочатку дивився на події вдома по телевізору, а потім вирішив їхати. Допомагає охороні, приносить чай на барикади, воду в намети, рубає дрова. Але що цікаво – Рому періодично забирає міліція, передає соціальним службам, і ті доставляють його додому, віддають батькам. А хлопець знову тікає до Києва на Майдан, і так щоразу. Батьки вже звикли й не хвилюються, бо тут ще є його 25-річний двоюрідний брат. Він стежить, аби з хлопцем було все нормально.
Родина у Роми велика. Дві рідні сестри й п’ять рідних братів. Поговорила з кількома людьми на Майдані про хлопчика. Різні відгуки, він не янгол. Тут дбають, аби він часто мився, їв і був у теплому одязі. Від соціальних служб його теж не приховують, але щоразу це закінчується поверненням Роми на Майдан. Хлопець каже, що його вже викликали до директора школи через пропущені заняття. На що той відповів директору: «Ви тут сидите, а я там стою. Тому не чіпайте». І що на це скажеш? Каже, що не піде з Майдану, поки той не досягне своєї мети.
11 лютого 2014
Василь, 30 років, Запоріжжя, друга сотня. Приїхав після того, як почалися заворушення на Грушевського, у січні. До цього за Майданом спостерігав лише по телевізору. «Не можу себе назвати великим патріотом, але коли почалися бойові дії, на наступний день я вже був тут», – розповідає він. Останній раз відвідував Київ десять років тому.
Мати Василя разом із подругами виходила на Євромайдан у Запоріжжі. Через це її звільнили з роботи. Вона працювала секретарем у бюджетній установі. «Прийшла на роботу, з нею поговорили. Не знаю, про що там із нею говорили, але мати повернулась і сказала, що їй треба шукати нову роботу», – розповідає хлопець із самооборони. Він мешкає у наметі на Грушевського. Чергує в нічній варті. Сьогодні ліг спати о 5-й ранку, прокинувся о 13-й. Вже звик до такого режиму. Почуває себе абсолютно нормально. Приїхав до Києва сам. З собою взяв 250 гривень на зворотній квиток. Ці гроші носить у кишені. Додаткових коштів на Майдані не потребує, на життя не скаржиться.
А тепер найцікавіше. Запитала, ким же працює хлопець у своєму Запоріжжі. Художником, відповів він. «У музеї на Хортиці продаються мої праці, малюю козаків», – розповідає митець. Для нього це основний рід занять і прибуток. Щоправда, на Майдані Василь ще жодного разу не малював – не вистачає часу.
12 лютого 2014
Часто п’ю чай на Мальтійській кухні. Уже навіть писала, як його виготовляють. Кілька тижнів тому помітила цю дівчину. Кожній людині, яка підходить за чаєм, вона каже: «Прошу на здоров’ячко», «Щиро дякую». І водночас усміхається, випромінює нереальний позитив. Сьогодні зайшла на кухню й кажу хлопцям, що хочу написати про одну вашу волонтерку. Запитують, про яку саме. Пояснюю: про ту, що зараз розливає чай, і уточнюю, як її звати. «Не знаємо. Ми називаємо її Дякую», – відповідають мені.
Дівчину звичайно звати не Дякую. Це вісімнадцятирічна Віка, студентка першого курсу факультету міжнародних відносин. Навчається у Львівській політехніці. До Києва приїхала три тижні тому. Віка розповідає, що шукала місце, де потрібні волонтери, і так потрапила на Мальтійську кухню. Ночує в Будинку профспілок. Батьки дуже переживають, але студентка їм часто телефонує і відправляє смс.
Після того як Віка закінчує чергування на цій кухні, вона йде у профспілки і з 22.00 нарізає бутерброди для 25-ї сотні. Розповідає про це і без кінця всміхається. «Я просто дуже люблю людей і люблю спілкуватися», – пояснює свій шалений позитив Віка.
Завтра вона вже їде, повертається додому – і на навчання. Від себе особисто хочу їй подякувати за хороший настрій та щирість. Прослуховувала запис нашої розмови на диктофоні – збилася рахувати, скільки разів під час розмови (а вона продовжувала розливати чай) Віка сказала «прошу на здоров’ячко» і «дякую». Усміхайтеся, люди, частіше!