***
Відвідала лікарню «Швидкої допомоги» на вул. Братиславській. Адже Майдан – це не лише Хрещатик. Це Аня, 26 років, координатор Варти у лікарні. Волонтери тут чергують з 23 січня. Вони записували прізвища людей, яких привозили з Грушевського, повідомляли про це родичам і «Євромайдану SOS». «Збентежило те, що почали кудись зникати люди. Я відразу зрозуміла, що потрібно записувати імена та всю конкретну інформацію про тих, хто потрапляє до лікарень», – розповідає Аня.
Також волонтери запитують у постраждалих, чи потребують вони юридичної допомоги. Потім з’ясовують, які медикаменти необхідні для лікування й усілякі побутові моменти, навіть чи потрібна їм зубна паста й щітка. «Не в усіх родичів є можливість приїхати в Київ», – пояснює дівчина. За постраждалими наглядають волонтери. Наприклад, з харчуванням узагалі проблем немає: люди приносять у лікарню домашні страви. При мені прийшов чоловік і сказав, що дружина приготувала обід на 5-7 чоловік, просила лишень пізніше віддати каструлю.
Щоденно в лікарні «Швидкої допомоги» чергує до десяти людей. У разі заворушень – більше. Лікарі ставляться до волонтерів добре й до постраждалих також. Травми ж траплялися різні. Наприклад, хлопцю – зубному техніку «Беркут» вибив зуби – така іронія долі.
Варта у лікарні важлива й дуже потрібна служба. Аня ж у повсякденному житті не пов’язана з медициною чи захистом прав людини. Вона – стиліст-шопер і щаслива дружина.
13 лютого 2014
Юра й Маша, подружня пара, фотографи. На Майдані з 21 листопада. Вони спочатку просто ходили, спілкувалися з людьми. А на початку грудня вирішили знімати документальний фільм. Їх надихнув один іноземний ролик про музикантів. З того часу Юра й Маша почали записувати відеопортрети майданівців. Думали, що буде п’ять-сім розмов, не більше, а на сьогодні відзняли вже 70 людей. Колись ми це все побачимо в одному фільмі.
Зауважу, що ці фотографи не працюють у ЗМІ. Колись ми з Юрою працювали разом у журналі «Кореспондент», але давно. Подружжя знімає рекламу, весілля, портфоліо, а тепер – Майдан. У грудні, коли було багато замовлень, вони приїжджали в центр після основної своєї роботи, десь о 20.00-21.00 і записували інтерв’ю до 3-ї ранку.
Окрім портретів, Юра й Маша почали знімати коротенькі відеоролики. Наприклад, «Тиждень, що змінив нас назавжди» (про події на Грушевського). Зараз, коли мертвий рекламний сезон, вони взагалі майже весь свій час проводять на Майдані. Приїжджають о 13.00, а повертаються додому вночі. Знімають уже другий документальний фільм.
Юра родом із Луганська, але давно працює в Києві. Маша – киянка. Вони познайомилися на рок-концерті. Виявилося, що обидва фотографи. Одружились у травні 2009 року. Щасливе подружжя.
14 лютого 2014
Ольга, Харків, власник агентства нерухомості, мати двох дітей. Доньці 26 років, і вона тренер із фігурного катання. Сину 24. Зараз він виступає з партнеркою на Олімпіаді в Сочі у танцювальній програмі з фігурного катання. Але ця розповідь не про них. Я б написала про Ольгу, навіть якби прізвища її дітей не були відомими широкому загалу. Починаючи з 1 грудня, жінка щотижня приїжджає з Харкова на вихідні на Майдан. Щотижня! Пропустила лише вихідні, коли у Харкові було велике зібрання Євромайдану, й один раз через застуду. Приїжджає мінімум на два дні. Чергує в харківському наметі, працює волонтером на кухні у профспілках. Сьогодні зустріла її у наметі за сценою Майдану, вона робила чай, каву й канапки. До того ж у ці два дні свого приїзду до Києва вона взагалі не спить, постійно на ногах, відсипається потім удома.
Ольга ніколи не соромилася підтримувати Євромайдан. Вона багато подорожує. Тричі була в Америці, відвідала Канаду й більшість європейських країн. Була навіть у Китаї. Бачила, як живуть люди в різних країнах світу. «Я переконана, що наша країна заслуговує на краще життя», – каже безпартійна харків’янка.
Крім того, мати спортсмена допомагає одному хлопцю на Майдані. «Він мені як прийомний син», – каже жінка. Хлопцю 24 роки, він з Алушти. Його батьки підтримують Партію регіонів і припинили спілкуватися з сином через участь у Майдані. Ольга купила хлопцю теплі речі й пуховик. На минулому тижні він приїжджав на п’ять днів до Харкова подивитися місто. Ольга не боїться публічності, незважаючи на те, що у Харкові це небезпечно. «Усе життя я ніколи нікого й нічого не боялася. Тому зараз когось боятися – себе не поважати», – говорить вона. Супержінка, хіба не так?