Віка разом із чоловіком кілька годин тому понесла нову порцію ліків на Майдан. У майбутньому вона мріє створити власний соціальний проект, в якому б могла розповідати про тих, хто потребує допомоги. Дітей-сиріт, хворих і т.д. Я пишу все це саме сьогодні, тому що зараз на Майдані стільки прекрасних, сміливих і відданих своїй справі людей. Волонтери, медики, звичайні люди. Цих людей не перемогти!
Фото лікарів – Віки Ясинської
19 лютого 2014
Сьогодні на Майдані я розгубилася. Не знала, до кого підійти. Усі чимось зайняті! Хтось приймає ліки, хтось збирає бруківку, хтось передає воду. А ще – приходять тисячі людей із величезними пакетами їжі, теплими речами, шинами. Їдуть з усіх частин Києва. Ну і нехай не працює метро! Когось це може зупинити? Судячи з Майдану – нікого.
А потім побачила цю жінку з пирогами. Каже, що більшість уже роздала. Це пенсіонерка Людмила, киянка, у минулому – бухгалтер. Учора вона спекла величезний пиріг із домашнім повидлом. Повидло з груш і яблук, зібраних на дачі. Людмила давно носить пироги на Майдан. Найчастіше – з капустою чи м’ясом. «Хлопцям подобається», – розповідає жінка.
Для неї Майдан розпочався 21 листопада. У цей вечір вона вийшла вперше. Постояла й побачила, що людей не так багато, як би хотілося. Тому Людмила пішла до станції метро Хрещатик. Ще вдома жінка намалювала плакат «Усі на Майдан». Стояла з ним на виході з метро кілька годин.
Від того часу жінка щоденно на Майдані. Так само, як і її чоловік. Він часто залишається на нічні чергування. «Ми вже немолоді люди, але бачу, що ще доведеться повоювати», – каже вона і додає, що нічого вже не боїться.
20 лютого 2014
Юля. Навчається в аспірантурі, вивчає літературу. На Майдані з перших днів. Працювала волонтером на гарячій лінії «Євромайдан SOS», чергувала в лікарні, збирала по всіх друзях і знайомих книжки для бібліотеки Майдану. Робила ще багато хороших справ, так само, як і її чоловік. Про це мені розповіли друзі Юлі. «Я відчуваю страшенну прірву між тим, що ти робиш, і тим, що маєш зробити для Майдану», – каже дівчина. Це відчуття постійно з нею.
Після того як убили перших людей на Грушевського, Юля написала пост у Facebook. «Хотілося кричати від усього того, що відбувається в країні», – пояснює вона. Знайомий запропонував записати ті самі слова на відео, щоб їх почули більше людей. Відео записували на Грушевського, біля розгромленого медпункту. Тоді було дуже холодно, тому на відео дівчина часом збивається. «Я хотіла показати, що ось я – людина. Якщо ви кажете, що у нас на вулицях радикали й терористи, – подивіться, як виглядають терористи. Тоді я теж терористка», – пояснює Юля.
За десять днів відео переглянули на YouTube три мільйони людей. На англійську Facebook сторінку Maidaners мені пишуть люди з усього світу. Кажуть, що їх дуже зворушило це відео. Дякую тобі, дівчино, що простими словами розповіла світові, що діється в Україні.
Юля дуже просила написати таке: вона не робить для Майдану навіть десятої частини того, що її мати. Мама – лікар-лаборант. На Майдані з ранку до ночі.
***
Учора я отримала такого листа: «Добрий день. Хотілося б вам написати про одну молоденьку дівчинку Олесю. Олеся Жуковська з Тернополя (Кременець) на Майдані з першого дня. Їй 21 рік, працює за 250 км від дому медиком-фельдшером. На Майдан поїхала як медик-волонтер. Що вона там тільки бачила! На Грушевського згорів її одяг, поруч граната впала... але вона нікуди не пішла, а лишилася допомагати людям. За три місяці перебування на Майдані захворіла, мала страшну ангіну й лежала в лікарні. Кілька днів тому поїхала додому до мами, бо матуся плакала й просила показатись їй живою, а Олеся одна-єдина в сім’ї. Поїхала на кілька днів. Але вчора, коли побачила, що коїться на Майдані, попри сльози мами, переживання тата й родини, вночі поїхала на Майдан автобусом, в якому були лише чоловіки, вісімнадцять чоловіків і вона сама. Зараз вона на Майдані, в медпункті біля Йолки. Я пишаюся такими, як вона. Думаю, що Олеся варта того, щоб Ви про неї написали».