За кілька днів до цього біля метро Арсенальна загинув його знайомий, який жив із ним в одному наметі. Це Андрій із Вінницької області. «Афганець», дуже скромна людина, ніколи не вихвалявся», – розповідає Руслан. Учитель переконаний, що Майдан має стояти до тих пір, поки не знайдуть злочинців, які вбивали людей. Тих, хто віддавав накази, і тих, хто їх виконував. «Треба прямо зараз контролювати кордони, митниці, щоби ці покидьки не втекли», – переконаний він. Потрібно не дати втекти Януковичу, Захарченку та ін. А ще – розібратися, звідки беруться тітушки, «оплоти» та інші «бійці». Хто їх наймає? «Треба цього вимагати. Стільки крові пролито!» – каже Руслан. Я його зустріла, коли він роздавав свічки людям. Погодився на розмову за умови, що напишу про нього без пафосу й не зроблю з нього героя. Герої зараз на небі.
24 лютого 2014
Наталія, 35 років, лікар «швидкої допомоги». Жінка чергувала на Майдані 20 лютого, коли масово розстрілювали людей. «Найскладніше було самій залишатись у нормальному психічному стані», – розповідає вона. Лікарі надавали першу допомогу, знаходили медикаменти, але одночасно потрібно було тримати себе в руках, дивлячись на ці страхіття – поранення й смерті.
«Медична служба працювала злагоджено, – розповідає Наталка. – Хоча більшість лікарів були не знайомі між собою до цього. Також оперативно діяли бригади самооборони. На ношах доставляли поранених і потім виносили їх із медпунктів до «швидких». «Приходять хлопці, приносять поранених на ношах, а потім на ношах приносять уже цих хлопців. Це страшно!» – згадує лікар.
Цих днів вона не забуде ніколи. Наталка прийшла на Майдан рятувати інших, незважаючи на те, що перебуває в офіційній декретній відпустці. Діти (2 і 8 років) у цей час були з мамою та чоловіком. Медики Майдану, ви надзвичайні люди!
***
Оля, 25 років, волонтер-психолог, Львів, аспірантка й викладачка. Уперше приїхала ще на студентський Майдан 28 листопада разом із багатьма студентами, у яких викладає. Тоді ще не було величезної кількості волонтерів, молодь просто стояла на Майдані. 30 листопада Оля пішла з Майдану о 3-й ночі, а зранку прокинулася в іншій країні. «Після 30-го для кожного Майдан став особистою справою. Стояли вже не за ідею, а заради того, щоби відновити справедливість», – каже викладач. Після цього вона приїжджала на Майдан багато разів. Знайшла контакти психологічної служби й приєдналася до команди волонтерів-психологів.
«Раніше було три точки, де працювали психологи, тепер сім, існує гаряча лінія, – розповідає дівчина. – Зараз зовсім інша ситуація. Якщо раніше приходили поговорити про розчарування й утому, тепер – про страшне горе. Особливо ті, кого це зачепило безпосередньо», – розповідає Оля. При потребі, психологічна служба звертається й до психіатрів. Пережити спокійно смерть друзів, забути про жахи, які люди бачили на власні очі, можуть не всі. Крім надання психологічної допомоги, Оля робила чай, каву, бутерброди медикам у медпунктах, працювала санітаркою, коли в цьому була потреба. Студенти мають дослухатися до слів такого викладача.
25 лютого 2014
Цей проект не лише про тих, хто стояв на Майдані з перших днів. Сьогодні зустріла 57-річного Михайла із села Кобижча, Чернігівська область. Він приїхав на Майдан уперше. Каже, що до цього проводив просвітницьку роботу в своєму селі. Це одне з найбільших сіл України. Сьогодні приїхав покласти квіти на Інститутську. Йому важко впоратися з емоціями, тому він пішов колоти дрова біля Донецького намету.
Михайло впевнений, що Майдан поки не має розходитися. «Майдан – це народний контроль уже над новою владою», – пояснює чоловік. Сам він будівельник, проектує й будує промислові й житлові будинки. «Я приїхав не підтримувати Майдан. Сьогодні підтримувати Майдан дуже легко. Навіть ті, хто його ненавидів, зараз палко підтримують. Я приїхав просто побути тут і віддати шану загиблим», – каже Михайло і знову починає колоти дрова.