18 березня 2014
У ці дні важко зберігати спокій, але доведеться. Я вирішила написати кілька матеріалів про людей, які чимось допомагали Криму: українських військових, кримських татарів і тих, хто хотів залишатися в Україні, але не міг нічого вдіяти.
Сьогодні розповім про Машу. Киянка, 30 років. Маша десять років працювала в журналістиці, потім почала писати сценарії для реклами. Брала активну участь у Євромайдані. Організувала кілька акцій. Одна з них – Enjoy the silence. Люди вийшли на вулицю із білими плакатами після прийняття законів, які обмежували права громадян на будь-які вільні критичні висловлювання та масові протести. Учасники акції хотіли привернути увагу світу до ситуації в Україні.
Коли почалися події в Криму, Маша вирішила повернутись у журналістику. Купила квиток на потяг і поїхала до Криму. Активісти передали через неї обладнання для стрімів у військові частини, а також – листи військовим і фото з акцій на їхню підтримку. А потім разом із Анастасією Березою, журналісткою «Української правди», і ще одним фотографом Маша намагалася знайти зниклих активістів Автомайдану. Вони поїхали на контрольно-пропускний пункт «Турецький вал» неподалік Армянська. Цей КПП контролює «Беркут».
Перше, що вони побачили там, – якийсь чоловік стоїть на колінах, а навколо нього беркутівці з автоматами. «Вони його обшукували й кричали на нього», – розповідає дівчина. Незабаром до авто, в якому прибули журналісти (це було кримське таксі), підійшли кілька бійців спецпідрозділу, наказали вийти з машини. Перевірили документи, забрали картки із фотоапаратів. «Вони всі розмови переводили на тему Майдану. Запитували, були ми на Майдані чи ні, чому висвітлювали лише одну сторону конфлікту. Ми відповідали, що інша сторона нас до себе не підпускала», – розповідає Маша.
Усіх чотирьох, з водієм включно, посадили на заднє сидіння авто. Попереду сіли два бійці «Беркута», повезли їх у табір. Там Настю Березу відвели вбік поговорити. Зрештою вдалося домовитися, що журналістів не депортують. «Беркут» також визнав, що знає про зниклих автомайданівців. «Вони постійно розмовляли на якомусь зриві. Там усі на грані істерики», – згадує дівчина.
Я попросила також розповісти про відвідування частин із українськими військовими. «У мене склалося враження, що українські солдати – це справді надзвичайно сміливі люди. Навіть не знаю, звідки в них це береться», – переказує журналістка. Щоправда, у багатьох частинах не на диктофон військові кажуть, що відчувають себе покинутими київським керівництвом.
Після повернення з Криму Маша поїхала на схід. Дівчина каже, що там розпочинається те, що в Криму два тижні тому, – заїзд російських «туристів» зі зрозумілими планами. Сподіваюсь, у Києві знають, що з цим робити.
20 березня 2014
Алім, 25 років, медіа-консультант. Один із засновників ініціативи «Крим_SOS» у соціальних мережах.
Зранку 27 лютого стало відомо, що в Крим масово прибувають «зелені чоловічки» з дивними намірами. «Ніхто не розумів, що відбувається», – згадує хлопець. Він зателефонував своїм знайомим – Тамілі Ташевій і Севгіль Мусаєвій. Разом вони вирішили створити якийсь інформресурс про Крим. Надходило багато суперечливої інформації, треба було її перевіряти й збирати в одному місці. Так з’явився «Крим_SOS».
Зовсім скоро до «Крим_SOS» почали телефонувати й повідомляти оперативну інформацію з півострова. Також надходило багато дзвінків від киян і львів’ян, які казали, що можуть прийняти в себе біженців із Криму. «Деякі люди готові запросити кримські родини навіть із собаками й кішками», – розповідає Алім. Волонтери почали формувати базу тих, хто хоче виїхати з Криму, і тих, хто готовий прийняти людей.
«Крим_SOS» почав розширюватися, зголосилися волонтери, з’явився кол-центр і група перекладачів на англійську. У дні загострень у «Крим_SOS» працюють до 60 чоловік. Волонтери встановили графік чергування. Цілодобово хтось є на гарячій лінії. Кримськотатарське земляцтво надало приміщення для ініціативи в Києві. Але Алім наголошує, що «Крим_SOS» – це допомога не лише кримським татарам, а й усім кримчанам, які проти окупації півострова й не знають, що робити далі.
Ще один напрямок роботи – допомога українським військовим у частинах. «Крим_SOS» налагодив контакти з ними. «Частини потребували всього – від шкарпеток до колючих дротів», – пояснює Алім. «Після референдуму передавати щось у частини стало набагато складніше», – визнає він.