Алім сам із Криму, там прописаний, останні п’ять років працює у Львові та Києві. Його батьки, кримські татари, живуть у селі під Саками й виїжджати не збираються. «Тато каже, що вони не для того поверталися на батьківську землю, щоби зараз їхати знову», – пояснює Алім. Лише два місяці тому вони закінчили ремонт у будинку. Як жити у нових реаліях, батькам незрозуміло. Від українського громадянства вони не відмовлятимуться. «Я переживаю за родичів і друзів», – каже він.
«Крим_SOS» продовжує працювати. У Криму залишається багато людей, яким потрібна ця ініціатива. На Facebook-сторінку підписалися 45 тисяч чоловік.
21 березня 2014
Анастасія Береза, журналіст «Української правди». Після подій на Грушевського 22 січня і перших смертей вона зрозуміла, що не може лише писати, а мусить чимось допомагати постраждалим. Далі про все розповість сама Настя.
«Саша Коломієць
Перше, кому вдалося допомогти, – це вісімнадцятирічний Саша Коломієць. Йому відірвало кисть руки 19 січня. Я знайшла телефон його мами, пояснила, що хочу передати гроші на лікування. Мама спочатку відмовлялася, але мені вдалося пояснити їй, що це необхідно. За чотири дні ми зібрали на протез хлопцю 180 тисяч гривень. Допомогло Громадське телебачення, номер мого телефону дали у прямому ефірі. Мобільний розривався. Я зрозуміла, що людей, які готові допомагати настільки багато, вони так щиро хочуть це робити, що все буде добре.
Я запитала в мами Саші, чим його можна порадувати. Він ні з ким не хотів зустрічатися, перебував у депресивному стані. Виявилося, хлопець дуже любить футбол і «Динамо». Попросила відгукнутися динамівців і морально підтримати хлопця. На зв’язок одразу вийшов Олександр Шовковський. А в один із вечорів мені зателефонувала дружина Андрія Ярмоленка. Ярмоленко – улюблений футболіст Саші. Я дала контакти хлопця, і цього ж вечора футболіст його набрав.
Потім Саша прийшов із мамою до мене на роботу й приніс квіти. Це було дуже зворушливо. Хороший світлий хлопець.
Дехто не розумів, навіщо я поспішала зі збором коштів. А в мене, напевно, спрацювала інтуїція. Розуміла, що це треба зробити швидко. І правильно. Потім почалися набагато страшніші речі.
Каски з Філадельфії
Якось мені зателефонувала жінка з Філадельфії й запитала, що потрібно Майдану. Я їй відповіла, що, напевно, теплі речі, може, каски. І зовсім забула про цей дзвінок. Раптом приходить величезна посилка. У ній 20 касок, багато теплої спідньої білизни, кава, чай, цукерки. Усе зібрано з такою любов’ю й турботою. Частину касок я віддала 14-й сотні, а другу частину – сотні з Волинської області. Ця сотня 20 лютого втратила шістьох чоловіків.
Крим
У Криму я була більше тижня. Мені здавалося, що журналісти мають там бути. Дуже шкода, що журналістів у Криму було менше, ніж у «Межигір’ї». Окрім журналістської роботи, ми шукали тих, хто зник на півострові. Серед них були мої друзі. Це люди, яких я знаю. Я не могла, перебуваючи там, їх не шукати. Спочатку шукали дівчат на КПП «Турецький вал», де зараз табір «Беркута». Потім зникли ще люди. Ми стояли під військкоматом, де перебували затримані, і нічого не могли вдіяти, – говорити ні з ким. У Криму немає влади, там хаос, а Київ цим не переймається. Але мені не було страшно. У журналістів можна відібрати телефон, фотоапарат, iPad, та ми все одно все бачимо і чуємо, тому й розповімо про це.
Шкода було виїжджати звідти. Хтось має бути свідком тих подій. У Криму продовжують зникати люди. Про них не можна забувати.
Особисте
Нинішня ситуація для мене вдвічі складніша. За походженням я росіянка. У дев’ять років переїхала в Україну. Коли мене запитували, звідки я, завжди відповідала: «Я з України, але я росіянка». А зараз мені хочеться публічно заявити про свою непричетність до усього російського».
***
Із рубрики «Нарешті!» Я багато разів зверталася до росіян із проханням публічно заявити, що вони проти війни і за територіальну цілісність України. І поки що не отримувала відповіді. Можливо, тому що мій блог – це маленький майданчик, не знаю.
Нагадую, у минулі вихідні відбулись акції протесту в Москві та в інших містах Росії. У них брали участь прекрасні люди. Я дуже хотіла розповісти вам про них. Дякую кожному росіянину, який сьогодні підтримує нас, а не загарбницьку політику Путіна.