Сьогодні познайомлю вас із однією з учасниць мітингу в Москві. Це двадцятидев’ятирічна Юля, корінна москвичка. Юля – сценарист, пише сценарії для ТВ-програм (неполітичних), працює з різними каналами. Дівчина каже, що вийшла на акцію протесту тому, що вважає будь-яке силове втручання в політику іншої держави неприпустимим. «А введення військ до Криму й провокування військових дій – тим більше», – пояснює вона.
Юля не очікувала, що на вулиці Москви вийде так багато людей, це її приємно здивувало. «Хоча великого приводу для радості немає, – визнає вона. – На превеликий жаль, практично всі мої знайомі підтримують політику РФ щодо Криму».
Для неї це був не перший мітинг. Вона відвідувала практично всі «антипутінські» мітинги, починаючи з 10 грудня 2011 року. Тоді відбувалася велика акція протесту на Болотній площі. Дякую Юлі за підтримку й позицію. Побільше б таких людей у Росії.
23 березня 2014
Наталя та Єгор, подружжя, батьки трьох дітей: трирічної Міли, восьмирічного Яна й десятирічної Марії. У кінці листопада повернулися зі США, де були в гостях у друзів, і задумалися над еміграцією. «Ми обговорювали, яка в нас жахлива влада, корупція, правоохоронні органи, з якими краще не зв’язуватися. А в нас троє дітей, і я хочу, щоби мої діти жили у цивілізованому світі», – пояснює Наталка.
І раптом почався Євромайдан. Спочатку Наталя та Єгор не стежили за подіями. «Я пам’ятаю, як відвозила дитину на карате й побачила, що з трамваю вийшла бабуся з жовто-блакитною стрічкою. Мені стало соромно, що я зараз їду в машині, а людина похилого віку ходить на Майдан», – згадує Наталя.
Після побиття студентів «Беркутом» чоловік і дружина стали активними учасниками Євромайдану. Часто брали з собою дітей. «Діти завжди вірять своїм батькам. А я не хотіла, щоби вони мені вірили. Я хотіла, щоби вони самі робили висновки», – пояснює Наталка. Вони відвозили на Майдан їжу, купували грілки для ніг, бензин для генераторів, шини, медикаменти і багато ще чого.
Автомайдан
Родина мешкає в приватному будинку. На подвір’ї Наталка та Єгор почепили український прапор, також прикріпили прапорці на машині. Ці прапорці ледве не призвели до неприємностей. Одного вечора Наталя помітила, що за її авто їде інша машина. Приїхавши додому, із вікон Єгор і Наталя побачили, що біля будинку стоять дві машини. Викликали міліцію. Через десять хвилин після виклику невідомі поїхали, зірвавши прапорці з машини подружжя. Міліція прибула на місце тільки через сорок хвилин. Це був час, коли по місту палили машини Автомайдану.
А от історія з поїздкою до президентської резиденції, у «Межигір’я» для них закінчилася приємним сюрпризом: як і інших водіїв, Єгора викликали до суду. Подружжя не приховувало, куди їде, на склі була табличка «Таксі до «Межигір’я» – 0 грн.». Підібрали ще двох людей. Дівчина, яка підсіла, погодилася бути свідком у суді. Розгляд справи відбувався в суді Солом’янського району. Суд тривав 1,5 хвилини. Суддя закрив справу. «Ми писали про це в групі Автомайдану. Ніхто не міг повірити. Адже найкраще, що тоді відбувалося, – повернення справи на доопрацювання», – розповідає Єгор.
Ніч з 10 на 11 грудня
У ніч першого штурму Наталка та Єгор поїхали на Майдан. «Я не могла залишатися вдома. Мого чоловіка будуть убивати на Майдані, а я за цим маю спостерігати по телевізору?» – пояснює Наталка. З тієї ночі вони найбільше запам’ятали жінку років 50. Вона живе поруч із Майданом і прийшла в перші ж хвилини штурму. «Стоїть самісінька й каже, що ніколи в житті їй не було так страшно. Але вона не могла сидіти вдома. Ми обійнялись і плакали з нею», – згадує Наталя. Подружжя поїхало з Майдана о 5-й ранку.
Листи
14 лютого Наталка з дітьми роздавала листи подяки, які надіслали люди з усього світу, хлопцям із самооборони. Вони їх читали, а потім клали у паспорт чи до серця. Доньці Наталки, яка була поруч із мамою і теж написала листа, хлопці подарували маленьку іграшку – конячку. «Це її улюблена іграшка. У ній немає нічого особливого, але вона всім розповідає, що їй подарував цю іграшку герой», – розповідає жінка.
9-та сотня
Від знайомих вони дізналися, що 9-й сотні, яка жила на Гончара, 33, потрібні чоловічі капці. Хлопці їх не просили, але волонтери наполягали. Ноги чоловіків із самооборони були в жахливому стані. Чоловік і жінка купили й привезли домашні капці. Так вони познайомилися із 9-ю сотнею. Наталка запропонувати взяти їхні речі на прання. Бійців самооборони важко було вмовити, але Наталка змогла. І дістала речей на цілий багажник. Зателефонувала ще одній подрузі, з якою розділила прання. «Машинка працювала цілодобово», – каже Наталка. З того часу, увійшовши в довіру до 9-ї сотні, вона постійно брала прання. Жінка подумала, що було б також добре, якби ці хлопці могли десь помитись і переночувати. Телефонувала своїм знайомим, які готові були прийняти людей на один день. «Усі казали, що хлопці дуже погано їдять, але міцно сплять», – розповідає мати трьох дітей. У однієї з її знайомих удома утворився навіть невеликий лазарет, де перебували хворі хлопці.