- Вибач, Еміль. Адвокат поки не може допомогти. Він звільниться не раніше, ніж через місяць. А інші поки мовчать.
- Та нічого, потерпимо, – відповів я, не говорити ж їм, що у мене немає місяця, тиждень від сили. Судячи з усього, повернутися в зоряний світ на цей раз мені не судилося. Для переходу потрібна магія, ритуал, а тут провести ритуал не вдасться. До джерела магії дістатися теж тимчасово не можливо. А зміни в поведінці Фіра, мого симбіонту наштовхують на дуже недобру думку. Потім, це потім. Не бажано думати про це зараз.
- ВІДБІЙ!!! – заволали зовні, і погасили світло в камері.
Відразу стало темно, тільки тонка смужка від коридорного світила підсвічує підлогу в кімнаті для ув’язнених.
- Еміль, що там далі, розповіси? – запитали в один голос кримінальники, розкладаючись по ліжках.
Я ж спробував залізти на верхню лежанку, спроба не вдалася. Чиїсь руки, дбайливо підхопивши попід пахви, поклали мою тушку на нижній ярус. Сам же володар цих рук, тихо лаючись, поліз наверх.
- Далі?.. Далі я втратив свідомість від болю...
***
- Він ще дихає. Слік, води принеси. Потрібно привести хлопчиська до тями. Не можна щоб жерці його тут знайшли. Зараз придумаємо, як перенести його до вашої зали. Нехай думають, що сам добрався. Так, можливо, не доб’ють. А там вилікуємо, – дівчина перелякано озиралася навкруги.
- Та не дурень, сам розумію, Лілі. Я миттю, – через пару хвилин Слік вже тягнув відро з водою. – Скоро твої підійдуть?
- Якщо не захопляться, то скоро... – дівчина, свідок нічних подій, вже витирала мокрою ганчіркою понівечене обличчя свого несподіваного рятівника.
- Дивись, приходить до тями! – вигукнув Слік, наймолодший з рятівників, який навчався з Останнім в одному залі.
- Не кричи, дурень. Розбудиш охорону. Малюк, ти як? – ніжно запитала юна адептка.
- ... – щось спробував сказати Останній, але через розбиті губи і зламані зуби виразної мови не виходило.
- Мовчи, все буде добре. Тільки потерпи ще трохи. Зараз буде дуже боляче. Нам потрібно тебе перенести, але біда в тому, що у тебе зламані майже всі кістки. Ми трохи не встигли, вибач, дитинко, – продовжувала воркувати напівпошепки Лілі.
Дівчина, закусила губу, їй було боляче дивитися на малого чарівника. Обличчя хлопчика розпухле до невпізнання, очі заплили, губи кровоточать, через праву половину обличчя від брови до підборіддя глибока рана. Вона залишиться з ним назавжди у вигляді страхітливого шраму. Спотворить в майбутньому дуже вродливого юнака. Як молода жінка, вона на це звернула увагу.
Сам же хлопчик намагався відкрити очі. Крізь вузькі щілинки виднілися зіниці.
- Не ворушись поки, хлопчику, будь ласка, – помітивши його потуги, наполягла Лілі. – Ось уже йдуть мої хлопці, зараз понесемо. Спробуй не виказати нас наскільки можливо. Потерпи.
- Дідько, ось це так, – грубий ламкий голос хлопця, що прийшов на допомогу, перервав воркування молодої жриці. – Ну, хлопче, ти герой. Такого ще ніхто не робив. Малий такий, а вже поліз в бійку з цими. Нічого, ми їх ще спіймаємо, – жрець схилився до Останнього. – Погані справи, хоч би вижив, – звернувся до врятованої прийдешній. – Боюся, Лілі, його сьогодні ж вб’ють. Їм не потрібні баласти. А хлопчина – баласт мінімум на пару місяців. Може, у нас приховаємо?
- Не можна, Тім. Якщо його знайдуть в їх залі, у нього буде шанс, вони ж дають шанс. А якщо у нас, то він загине однозначно, то значить, він слабкий і недостойний бути при Храмі, навіть в якості прислуги. Значить, його до нас принесли. А якщо у їхньому залі знайдуть, можуть припустити, що сам добрався, значить сильний. Там точно не чіпатимуть. А вилікувати ми його і там зможемо, – пошепки настояла Лілі.
- Ну як знаєш. Слід потрібно залишити. Хлопчина, ти мене чуєш? – Тім обернувся до Останнього, що лежав у бруді та власній крові. – Гаразд, головне, щоб не закричав, – ніби ні до кого конкретно не звертаючись прошепотів Тім.
- Н..е..за..и..чу.. – простогнав чорнокнижник.
- Лади. Терпи, – промовив жрець і підняв маленьке тіло на руки. Спаситель тут же відчув, як напружився поранений.