Спостерігаючи пару хвилин, я приступив і сам виконувати задану роботу. На столі валялися вже нарізані шматки тканини і страшне знаряддя торту... праці. З голкою і ниткою я промучився дуууже довго. Хоч з окоміром у мене все відмінно, але НЕ МАГІЧНИХ РУК ЦЯ СПРАВА – шити. Я і без цих тортурних інструментів можу спорудити будь-яку одежину.
Якийсь час опісля, я таки помітив, що на мене пильно дивляться всі присутні, включаючи охорону. Мабуть, знову напартачив з ремеслом.
- Хлопець, ти коли-небудь бачив таку одежину, яку тут зварганив? – запитав один з наглядачів.
Я опустив очі. Мені насправді було дуже соромно, що за сімсот (нехай буде сімсот, яка різниця?) років, я так і не навчився хоча б елементарного, не кажучи, що б до майстра дорости, з ремесел.
- Не лай хлопчиська, я йому допоможу, – Кроль вчасно перехопив ініціативу. – А чого, креативне щось вийшло. А-ля, будинок моди «КПУ», – пожартував мій співкамерник.
Жарт сподобався всім, судячи з безперервного реготу в залі. Наступні дві години Кроль намагався навчити мене робити елементарні стежки. В кінці другої години, я був весь поколотий проклятою голкою, злий, що зірвалася розмова з учнем, і просто в сказі від настільки жіночого заняття, виконуваного чоловіками! Після чергового встромляння знаряддя праці в мої змучені пальці, я мало не застосував магію. Мій учень-наставник вчасно схопив мене за руки.
- Спокійніше, Еміль. Не у всіх відразу виходить. Навчишся ще... – він вчасно зупинився, злякано поглянув на мене. – Вибач, забув. – І вже пошепки промовив: – Я не хотів нагадувати.
- Я з цією думкою вже звикся, не переймайся, – ледь посміхнувся я.
На обід нас відвели в камери. Тепер можна було поговорити.
- Ти хотів знати, чому я не старію? – сідаючи на ліжко, нагадав я Кролю, той тільки кивнув у відповідь, влаштовуючись зручніше на своєму лежачому місці. – Так ось, їхав загін карателів з вантажем з трьох дорослих чарівників і недоучки, тобто мене, в найголовніший Храм. Той, куди не приходили прості люди, там були тільки жерці, посвячені в головні таємниці Храму і які пройшли чималий шлях, збираючи нових жертв у вигляді нічого не розуміючих дітей. Зупинився віз пізно вночі, крізь напівприкриті очі я спостерігав, як старші чарівники-жерці в темних плащах гордо спускалися з воза...
* * *
- Чому троє?! – заволав зустрічаючий чернець невизначеного віку, але явно старше вісімдесяти років.
- Вибачте, майстер. Вогневика прибив хлопчисько в Храмі учнів, що на переході.
- Там що відповідного адепта не було? – лютував стариган.
- Ми не могли гаяти часу, хлопчину-вбивцю ми привезли, може, згодиться? – мало не заглядаючи до рота майстру, запитав головний каравану.
- Показуй, давай, що з вас візьмеш? – з цими словами старий відійшов назад.
Один з охоронців підштовхнув зв’язаного хлопця до краю возу і надав прискорення. Тільки попалась їм не налякана дитина, а чарівник здатний прорахувати наперед мінімум пару кроків. Не чекаючи від храмовників нічого хорошого, Останній в падінні трансмутував в дим. Через секунду старий майстер відчув холод сталі коло своєї шиї. Повертатися в людський вигляд чаклун не поспішав. У вигляді диму звичайна зброя чарівникові нічого не вдіє, а від магічної зброї він поставив класичний щит.
- Хороший, але не огневик... а, вибирати нема з кого, – промовив старий жрець. – Опусти ножа, хлопчику, і підемо, ось-ось почнеться.
- Що почнеться? – цікавість перемогла обережність.
- Пояснювати ніколи, на місці розберешся, – старий відвів руку, єдину частину тіла, яка була нормально видна з усього чорнокнижника, з ножем на безпечну відстань і пішов усередину.
Останній, залишаючись у вигляді чорного диму, поплив за ним. Забутий магом ніж просто впав на підлогу перед воротами в головний оплот віри – Храм на Горі.
Так, центральний зал головного Храму був чудовий. Від входу до центру круглої кімнати йшов коридор з кам’яних колон. У центрі він зустрічався з трьома такими ж коридорами. Кожна колона була унікальною, малюнок по два рази не повторювався ні на одній з них. Сам же зал був не менше п’ятдесяти метрів в діаметрі. Між останніми колонами кожного коридору в центрі залу на тонких ланцюгах висіла табличка із зображенням однієї зі стихій. Молодий чарівник ішов коридором Вогню, десь на середині шляху повернувши собі свій нормальний вигляд. Нападати на нього тут явно ніхто не збирався.