- Як це вийшло? – пробурмотіла Венді. – Я бачила спогади адептки, це тіло було жахливе...
- Ні, ти бачила те, що з хлопчиком зробили люди, він не таким народився, як виглядав. Я просто... ні, не я. Ми просто відновили те, що було дано йому від народження.
- Уявляю, яким би ти був чоловіком, якби тіло доросло до покладеного віку злиття... – очі дівчини заблистіли наче в кішки на сметану.
- Вен, цього не виправити, я не буду спеціально старити настільки юне тіло. Воно чудове. Думаю, мій носій погодиться зі мною, коли в себе прийде.
- В сенсі? Ти перестарався, і свідомість хлопця не витримала? – з жахом в голосі прошепотіла елементалка, втупившись на чорнокнижника-Вогневика своїми напівпрозорими очима.
- Я тут ні до чого! – тут же вибухнув Фір.
- Ну, вогник мій, заспокойся, іди, – вона розкрила обійми, – я тебе поцілую.
Елементал нагнувся до подруги. Та обвила його шию тонкими, як лоза руками, притягаючи до себе. Їх губи стикнулися, і... Фіра відкинуло: свідомість Останнього збунтувалася. Очі з вогненних на мить стали кольору морської хвилі.
- Фі-і-ір?.. – почала здивовано, але тут же виправилася на єхидно, Венді. – Дозволь, вгадаю? Твій носій безневинний як дитя? – вже з насмішкою простягнула воздушниця.
- Пішла геть! – різко кинув Фір.
- Любий, вибач, я... – прикидаючись пригніченою, простягнула дівчина на дивані, явно не збираючись йти.
- Дай мені спокій, піди, Вен. Я не хочу поки нічого обговорювати. – очі вогневика бігали з одного предмету інтер’єра на інший ні на чому конкретно не зупиняюсь. На дівчину він більше не звертав ніякої уваги.
- Ну як знаєш. Розберешся, приходь, може, і допоможу, – гордо піднявши голову, елементалка вийшла, голосно гримнув дверима.
Цей звук на мить відволік його. Фір зупинився і уставився на двері, намагаючись зрозуміти, що ж сталося. Чому носій відреагував на ситуацію, що склалася, та ще й так дивно.
- Що ж з тобою діється? Пам’ять мені відкрита, а ось душа... Не розумію, – кажучи сам з собою, чарівник налив в витончений келих вино і присів на стілець біля каміна. – Час нам поговорити.
Три години, що лишились до заходу сонця, маг намагався викликати свідомість носія, але виходило немов головою об стінку: боляче і безглуздо. Коли сонце остаточно сховалось за горизонт, Фір був вусмерть п’яний, спустошивши весь запас алкоголю в будинку. Він навіть не намагався встати з крісла біля каміна, так і заснув.
А на світанку прокинувся вже не елементал, а просто чаклун.
- Це ж треба так наклюкатися?!! – дивлячись на себе в дзеркало, обурився хлопець, голова якого розколювалась. – Гей, ящірка, може поговоримо?
Червоне татуювання ожило, явивши пом’яту морду ящірки.
- Пізніше ніяк? – жалісливим голосом промямлив Фір.
- Потім... – протягнув чарівник, клацаючи пальцями і викликаючи тонкий поштовх магії. Голова тут же прояснилася, пройшли симптоми похмілля. – Не знаю, краще відразу розставити крапки над «i». Поки ми разом, ніякого алкоголю, я не хочу витрачати магію на це, а хвора голова не кращий товариш для чародія. Правда... я не знаю, навіщо мені, адже жити то всього двадцять років залишилося...
- Я в курсі твоєї розмови зі старим. Я не дам йому це зробити. Ти мені подобаєшся більше ніж їх ляльки, теплично вирощені. Коли прийде нове тіло, ми не дамо здійснитися ритуалу. Я ж міг тебе вбити під час ритуалу, просто набрид попередній носій. Тут багато книг про магію, будемо разом вчитися, – очі вогненної ящірки стали схожі на зірки.
Він подивився на співрозмовника і зауважив, що чорний маг не поділяє азарту симбіонту.
- Ти чого?
- Я читати не вмію, – промовив хлопець, періодично кидаючи погляд в дзеркало, щоб отримати насолоду від свого нового вигляду.
- Не проблема, всього навчу. До речі, а як тебе звати? – запитав ящір.
- Фір, – без зупинки кинув чарівник.
- Фір, – ящірка вказала лапою на себе, – це я. А твоє ім’я до мене як?
- Ніяк, – повів плечима хлопець.
- Так не піде. Давай я тебе буду Емілем називати. В одній книзі прочитав, дуже сподобалося, – прикриваючи очі почав злиття Фір.
- Еміль, так Еміль. Яка різниця? – закриваючи очі, сам собі промовив чаклун.