Секундою пізніше відкрив очі вже Фір.
Час провести ревізію і підготувати місце для навчання носія грамоті. Будинок Фіра був чудовий. Величезна спальня, вітальня, бібліотека забита сотнями безцінних книг, лабораторія з безліччю коробочок і баночок невідомого змісту, власна лазня, маленька веранда-їдальня, і мансарда з піктограмою по центру. Будинок складався з трьох поверхів: підвал (лазня, лабораторія), перший поверх (спальня, бібліотека, гостинний зал з виходом на веранду) і мансарда.
Визначивши найкращим місцем для навчання чорнокнижника саме мансарду з піктограмою, з почуттям виконаного обов’язку, чарівник попрямував зустрічати світанок на веранду. На веранді стояло плетене з тоненьких прутиків крісло і низенький столик завалений книгами. За порогом починався дворик. По центру височів фонтан, що зображав гармонію стихій. Поруч з фонтаном акуратні кам’яні лавочки. По колу на відстані приблизно метрів за тридцять від фонтану стояли будиночки стихій, однакові як дві краплі води. А навколо сад, різноманітні кущі і дерева, здавалося, хаотично розкидані по периметру, але з висоти пташиного польоту становили чіткий візерунок.
***
Брязнув замок, ми як по команді повернули в його бік обличчя. Плямистий ввів в камеру цілителя.
- Освоївся, Фір? Як рана? Не турбує? – почав тут же метушиться лікар. – Знімай сорочку, перев’яжу. Тут слідчий передав тобі ліків. Вразив ти його, – не замовкала людина в білій хламиді, доки я розстебнув ґудзики і зняв сорочку.
Акуратно розрізавши пов’язку, він почав обробку тим же настоєм, чим розворушив насилу заспокоєні тканини мого тіла.
Раптом щось гримнуло, підлога здригнулася, стіна зліва від дверей почала завалюватися усередину. Я відреагував миттєво. Ставши в бойову позицію, я кинув заклинання протидії. Від напору двох сил крихка цегла і штукатурка почали розкладатися на складові. Тріски посипалися в різні боки, але в людей під моїм захистом не потрапив жоден осколок. Лікар та Кроль сиділи на підлозі приголомшені вибуховою хвилею. Коло вивернутих дверей валявся охоронець, в крові і пилу.
Я побачив тільки знівечену ногу, але, судячи з перебігу вогню, він був ще живий. Чекати було не можна. Колись давно я б просто глянув і пройшов повз, але ті часи давно минули. Пробравшись до пораненого крізь уламки, я зрозумів, що він не безнадійний. Зомбік не поганий вийде! Тьху, Фір, який зомбік ?! Понабирався у малолітнього Еміля кровожерливих ідей, тепер йому подавай море крові, купку кишок.
Провівши по пульсуючій жилці на шиї пацієнта, я почав зцілення. Для прискорення ефекту мені довелося стати на коліна, не відпускаючи руки від його пульсу. Удар, ще удар, серця в унісон, поштовх магії, тканини стягуються, судини відновлюються. Я бачу, як сила вогню розтікається по тілу пораненого, змушуючи зростися розірвані тканини. Інша аура ззаду. Випад лівою рукою, права не відривається від пацієнта. Ні краплі магії на нападника, просто перехоплення руки і поштовх. Опонент знайомиться з складом тюремної стіни. Ще двоє біжать на допомогу, і, схоже, не мені. Хлопцеві в плямистому костюмі я більше нічим не допоможу. Він просто без свідомості. Потрібно привести в такий же стан двох нападників, що наближаються.
Намагаючись поменше застосовувати магію, я підірвався на ноги і вступив в класичний вуличний бій, який ще називається бійкою. Незважаючи на власне поранення, я зміг відбитися від нападників, але не без допомоги Кроля. Правда в запалі бійки я не відразу зрозумів, що маю помічника, тому мало не зарядив і учневі. Вчасно зупинив удар, що мав прийти Кролеві в голову.
- Гей, приб’єш, не помітиш! – заволав напарник.
- Не звик, що не сам відбиваюсь, – з посмішкою відповів я.
- Що відбувається? – о, і цілитель очуняв.
- Хтось зухвало намагався втекти з в’язни... – почав Кроль, але закінчити йому не дали товариші в чорному, які у великій кількості набігли з усіх боків.
Я не встиг навіть поворухнутися, їдкий дим заповнив легені, перекрив дихання. У нападі нестримного кашлю я впав на підлогу знищеної камери, поруч повалився учень і цілитель. Залишків магії вистачило тільки, щоб остаточно не відключитися.
- Тут троє! Забираємо! – заволав один з чорних.
Схоже, охоронця вони не помітили. Долаючи моторошний кашель і спазми легенів, я видавив: