- Там охоронець... він живий...
- Дивний ти хлопець, давно маєш заснути, – хапаючи мене і звалюючи на плече, пробурмотів чорний.
- Чародій бо, – посміхнувся я і остаточно втратив свідомість.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ
Прокинувся я дуже не скоро. Голова просто розривалася на шматки до такої міри, що, здавалося, не схопи її руками і можна шматки по підлозі збирати. Але, на жаль, я не зміг зробити навіть це. Мої руки були міцно зв’язані з тілом. На даний момент я сам собі нагадував лялечку якогось метелика, а ось вилупиться сьогодні мені явно не судилося. До всього ще рану так перетягнули все тими ж пов’язками, настільки сильно, що місцями біль її перекривала навіть хвору голову, особливо коли візок, в якому мене везли, підскакував на вибоїнах. Одне радувало: у візку було темно, і не дратувало зір. В іншому випадку від моєї голови б точно нічого не лишилось.
- Є вільні камери у східному відділенні, можемо туди відвезти втікачів, – проскрипів голос спереду.
- І як ми їх туди здамо? Документи залишилися в канцелярії півдня, – другий голос був м’якше і не різав слух.
- У цих двох уже мікрочіпи вбудовані, а хлопчиська на карантин до з'ясування, – перший просто вбивав своїм скрипом, з натяжкою званим голосом.
Таке відчуття, що всю ніч пив як мінімум горілку, а в ідеалі спирт. Причому відром. Схоже, знудить... А зробити нічого не можу: сили мало і руки зв’язані, для маніпуляцій із залишковою магією необхідні жести.
- Гей... пригальмуєте... мені не добре, – ледь прошепотів я, але товариші спереду почули.
Почувся пронизливий вереск, візок зупинився, але настільки раптово, що я вкарбувався спиною в щось дуже міцне і холодне. До голови і живота приєдналася спина. Тріо було ще те.
- Отямився? Щось хочеш кримінальник? – підійшов скрипучий, відкривши задні двері фургона. Стало трохи світліше.
Я вже не міг терпіти. Шлунок видав весь мій вчорашній обід прямо всередині возу. Захоплююче все-таки бути майже звичайною людиною, стільки всього цікавого!
– Трясця твоїй матері. Гей, білохалатник, прибереш за своїм вихованцем, – виявляється, я тут був не один.
Озирнувшись, я побачив силуети і учня, і цілителя. З нас трьох тільки лікар був не скручений до стану лялечки: лишень звичайні наручники. Кроль лежав у протилежному кутку і тихо стогнав. Цілитель єдиний з нас був бадьорим як огірочок, правда, таким же зеленим як аналогічний овоч. І йому дісталося прибирати. А ось за «вихованця» скрипучий отримає. Ніхто не сміє ображати мене, повелителя вогню і владику темряви.
- Гаразд, сержант. Тільки дай хлопчині ліки, знудить адже доки до «сходу» доїдемо, і не один раз.
- Що? Прибирання не найулюбленіше заняття? – зареготав сержант.
- Нічого, потерпить, – він видав цілителю ганчірку і шурхотливий пакетик. – Ось знаряддя праці. Подбай про пацієнта, – черговий смішок і знову морок.
Щось заторохтіло, і візок поїхав. Мене знову почало нудити, що за дурниця то така, мені будь-який транспорт дарма був, а тут як прорвало... Ех, даремно подумав про «прорвало».
Лікар, дідькаючись, почав витирати. При цьому я дізнався багато нового і про себе і свою рідню, навіть про учня довелося наслухатися.
- Цілитель, розв’яжи руки, будь ласка. – стримуючи силою волі спазми шлунку, попросив я.
- Не можу, хай вам грець! Я, як бачиш, теж не без прикраси. Попало ж припхатися дізнатися, як самопочуття, сто чортів в печінку. Ну чому так завжди?!! – тут же вилив своє роздратування цілитель.
Я перекинувся на спину. У такому положенні стало трохи легше. Очі звикли до мороку, але нудити стало сильніше.
- Чого ж так погано то? Ти ж лікар, може допоможеш? – пробурмотів я скоріше собі, ніж йому.
Але він почув.
- Газ нервово-паралітичний. Він отруйний. Ти перший раз його нанюхався, ось і погано так.
Ну що сказати? Вичерпно. Хоча суть не змінюється. Знову хвиля нудоти, а ось нудити і нічим, шлунок порожній як дупло старої деревинки. Там і то більше вмісту, ніж в моєму змученому тілі.
- Еміль, очі закрий, легше стане, – відгукнувся зі свого кута Кроль. – Я вже в нормі. Гей, ви там, на фіг так сповивати?! Ми не буйні! Все тіло затекло...
- Мовчати, рецидивіст-кримінальник! – тут же звідкись спереду відгукнувся скрипучий. – З’ясується, що вибух то твоя робота – отримаєш вишку!