- Добре, – промовила жінка, розв'язуючи вузол. Голос був до болю знайомим.
Я зміг, врешті решт, прийняти вертикальне положення. Акуратно зняв ганчірки, якими мене зв’язали, склав стопкою поруч з собою на лежанці. Рухи давалися з великими труднощами.
- Спасибі, – закінчивши процедуру, подякував я.
- Руки не затекли? – пильно дивлячись на мене спитала жінка.
- Трохи. А чому цікавитеся?
- Зазвичай люди потирають зап'ястя після такого перевезення, – задумливо промовила мем, і я згадав.
Голос був один в один голосом моєї знайомої. Дівчину я врятував в одному селі біля дороги. Часи тоді були тяжкі. Я як раз виринув з зоряного світу, в перший раз рятуючи свого зоряного духу. Ми з Геральтом опинилися в трактирі, ну точніше Емілія і мій перший учень, а за сумісництвом син, там зупинилися, а я вже там виринув.
***
- Вік, привіт! – бадьоренько почав хлопчина в чорному з дивним амулетом.
- А я думав, де ти подівся? Геральт он уже п'яту порцію наминає. І заявився з бабою якоюсь, – посміхаючись, промовив старий шинкар, протираючи фартухом черговий пивний кухоль. – Цікаво, куди вона поділася?
- З ким заявився? – оторопіло спитав чаклун.
- З бабою, красивою, подертою, правда, до остраху. Схоже, дівка та – найманка. Так ти у нього сам запитай, Еміль. Гей, Тіна, гостю обід і пива! – крикнув господар дочці, що бігала навколо столиків немов метелик.
Чародій підсів до воїна, що смачно обідав. Боєць був широкоплечий і мускулистий. У коричневих шкіряних одежинах, нагадував більше старшого брата молодикові, що склав йому компанію. Чорний блискучий одяг Еміля різко контрастував з заношеними шмотками найманця.
- І де твоя прекрасна супутниця, брате? – весело почав молодик, заганяючи дерев'яну ложку в нутро металевої пом'ятою тарілки.
- Ти про кого, Ем? – з набитим ротом поцікавився Геральт.
- Ну, про ту жінку, з якою ти сюди прийшов, і як провів моє тіло сюди? – копирсаючись у мало апетитному вмісті тарелі деревинкою, наполягав чорнокнижник.
- Так, Еміль. Гарний загадки тут влаштовувати на голому місці, – відклавши знаряддя праці, промовив воїн. – Та дама, як ти зволив висловитися, твій зоряний дух...
Очі юнака стали як два блюдця, ложка випала з руки плюхнувся в тарілку, та так, що бризки розлетілися по столу.
- Ти будеш їсти, або продовжиш свердлити мене поглядом? – з усмішкою спостерігав ефект найманець.
- Ти пожартував? – приходячи в себе, почав Еміль.
- Смішний вийшов би жарт, але не жарт. Я сам здивувався, коли замість хлопця з купола вийшла вона. За що твій зоряний дух і віддубасив мене відразу при першому знайомстві. Вона то, на відміну від тебе, з'явилася абсолютно гола!
- Бути того не може, – більше собі ніж співрозмовнику прошепотів чарівник. – У фоліанті було сказано, що змінюється лише вміст оболонки, а не вона сама. Але як, Геральт, у МЕНЕ зоряний дух – БАБА?! – різко піднявся Еміль, стілець під ним впав.
Поодинокі денні відвідувачі обернулися на лайку. Шинкар сам підійшов на шум, поклав широку натруджену руку на плече хлопця.
- Заспокойся, синку, – плавно посадив господар Еміля на піднятий стілець, потім присів третім за стіл.
- Я знаю, що там у тебе зламалося?! До речі, вухо полагодь. Не додивився я, паршивець з яким ми билися, все таки відкусив його. – промовив Геральт, беручи кухоль з пивом в руку.
- Яке вухо? – чарівник пильно придивився до брата, але пошкоджень не виявив.
- Своє, – явно глузуючи, почав найманець. – Ем, приходь вже в себе. А то, як дитя, чесне слово.
Обмацавши власні вуха, чарівник, тихо лаючись, швидко відновив колишню зовнішність.
- Що ще ви понівечили?
- Так, хлопчики мої, – відгукнувся шинкар. – Сподіваюся, шуму не буде. Не лякайте відвідувачів. Як у вас самих-то справи? Скучив я за вами...
Старий дійсно був щасливий, що Еміль і Геральт зайшли в гості через стільки років. Потай він плекав надію видати Тіну заміж за одного з них. Точніше за Геральта, так як Еміль виглядав сильно молодо, хоча і був дуже відомою особою.
- Вік, знаєш, я теж скучив, – тихо промовив юний чарівник.