- Я не впевнений, що це хороша ідея, – примружившись глянув Фір на опонента, і прийняв рішення.
Спритно підстрибнувши, елементал приземлився на протилежному кінці кухні від Сергія. Встав абсолютно рівно і прямо, хоча я відчував напруження всіх без винятку м'язів. Чоловік теж встав, виявляючи спокій і гідність. Глянувши на хлопчиська навпроти, чоловік Анжеліки відкрив дверцята навісної шафки.
- Коньяк будеш? – дістаючи пляшку, запропонував він.
- Не відмовлюся, – знову змій за своє.
- Де так укладати навчився? – наливаючи в два пузатих келиха коричневу рідину, запитав Серж.
- Довелось в армії служити, там навчили.
- Ти в армії? А чи не замалий?
- Ти на зовнішність не дивись, я багато старше, ніж здається.
- Угу, тому ти і тут? Анжи і ти?.. – перекидаючи другу чарку, проговорив Сергій.
- Ні. Я тут тому, що Анжеліка є нащадком Тіни і зберігає артефакт, річ, яка належить Емілю. Нам вона потрібна, ну, принаймні, чорнокнижнику, мені-то ні до чого ніякі папірці. – Фір в своєму репертуарі.
- Значить, ви з моєю дружиною не спали? – примружившись, продовжив допит господар.
- Ні в якому разі! – елемент зобразив крайній переляк настільки переконливо, що його відображення в дзеркалі викликало у мене напад внутрішнього сміху.
- Ти хочеш сказати, що моя жінка не красива і не сексуальна?! – почав закипати чоловік.
- Навпаки, проблема в нас з Емілем. Давай не будемо в подробиці вдаватися з цього приводу, а? – попросив мій симбіонт.
- Так, тепер давай розбиратися. Хто такий Еміль, і хто ти в такому випадку? Не люблю, коли з мене ідіота роблять, – наливаючи келихи, запитав в лоб Серж.
- Як тобі сказати? Загалом, якщо не вдаватися в подробиці, ми маємо симбіотичний зв'язок. Я – паразит, він – носій...
- Хлопче, досить ахінею нести... – недовіру господаря легко розвіяти.
«Фір, попередь його, зараз приймеш фізичне тіло». «Ні, не треба, Еміль, так поясню». «Треба, брате, не сперечайся зі мною».
- Так, Еміль бажає показати на практиці, що я тільки що розповів. Ти краще не вставай. Секундочку. – Фір прикрив наші очі, і почав формування свого тіла на моїй спині, я ж зайняв своє місце в реальному світі.
Ошелешений чоловік від шоку впустив келих. Я зреагував блискавично, келих впасти не встиг. Хвилину тому перед Сергієм сидів хлопець з вогнем замість очей, зараз же, той самий хлопець з очима кольору морської хвилі і величезною оранжево-червоною ящіркою на плечі.
- Ось це я мав на увазі, – Фір тут же спробував заспокоїти господаря. – Я користуюся тілом Еміля, коли потрібно мені, він же отримує доступ до початкових навиків вогненної магії натомість.
- М-м-магії?
- Так, я – чарівник смерті, одним словом – чорнокнижник, мій симбіонт – огневик, я отримую від нього можливість творити вогняні заклинання, він – викликати зомбі і нежить. Спільна наша сила творить чудеса, на манер воскресіння або зцілення. Як то так, якщо коротко, – постарався пояснити ситуацію я.
- І як давно це з вами? – схоже цікавістю він намагається прикрити страх, я розумію його, не кожен день бачиш бога на яву.
- Загалом сімсот років приблизно, близько трьохсот років в реальному світі, решта в зоряному підпросторі, – захопив першість в переговорах я.
- Ясно. А Анжеліка – нащадок... – наполягаючи на закінчення фрази, глянув на мене Сергій.
- Нащадок Тіни, дівчини, яку я воскресив близько двохсот років тому в одному селі. Потім відправив на навчання до Вітри, елементала повітря, передавши на зберігання книгу, точніше записи моїх досліджень. Там є все, включаючи наше з Фіром злиття. До речі, ящера звуть Фір. Мене – Еміль.
- Можеш називати мене просто Сергій.
- А щодо житла не турбуйся, я покину твій дім сьогодні ж.
- Та не переймайся. Мені не шкода, я за...
Фір закінчив фразу за нього, прекрасно вміючи читати думки:
- За Анжи моторошно. Не думай про це, ми вас не обмежимо. Просто трохи підлікую Еміля, і все буде як раніше.