- Ти що верзеш, алконафт?! Який диявол, ти, перепел?! Чергові навчання, або зброю яку галюциногенну застосували, ось і весь сказ! Масова галюцинація!
- І правда! Не Уляна ж Вікторівна з вікна стрибнула? Тож вікна бізнесмена Ковальські. Зараз там Уляна економка тільки у будинку. Чи коханця господиня завела психованого...
- Ага. І куди ж він подівся? Мав розбитися. Гарний нісенітницю нести!
-Та він же диявол! То не господині коханець, а господаря!
- Замучив ірод хлопчину, так він душу нечистому продав, тільки б втекти! – оце фантазія у старигана!
Я щиро насолоджувався зробленим ефектом.
- Не думав, що у тебе мізків вистачить таке утнути, Еміль, – звичайно Кроль все бачив, сказав же що почекає. – Про нас тут мало хто знає. За договором ми не маємо права ось так оголошувати про наше існування. Пам'ятаєш полювання на відьом? Нас так само почнуть ловити і палити. Так що не роби дурниць, прошу.
- Ех, Кроль... Постараюся більше так не робити, – в моїй голові Фір вже крутив картинки можливого захоплення світу, і поневолення НЕ магів.
- Пішли місто дивитися? – ніби нічого не сталося запропонував учень.
- До речі, а прогулянки з домашнім вихованцем у вас не заборонені? – уточнив я хвилююче питання. «Я не вихованець!» Тут же образився симбіонт.
Фір прокинувся. Значить, відсиджуватися всередині він не буде, а віддавати йому тіло повністю ніяк не можна, тоді не буде... Гаразд, про це потім.
- Ну, собак вигулюють, кішки як то самі... – ведучи мене від будинку почав він.
- А ящірок? – уточнив я.
- Ящірок рідко, особливо пізно восени або взимку, вони ж холоднокровні.
- Я не холоднокровний! – висунув пику із-зі мого коміру Фір.
- Він говорить? – від подиву Кроль навіть зупинився.
- А чому ти дивуєшся? Я ж розповідав про наше з ним знайомство.
- Ну, я думав, може, ну, якось телепатично, чи що?.. – наганяючи нас промовив учень.
- Ні, я не люблю копатися в мізках людей, тільки в разі крайньої необхідності, – далі, як зазвичай, розмову повів Фір, я лише ніс його туди, куди вів наш провідник.
Краєм ока я стежив за перехожими. Схоже, всім було байдуже на наявність ящірки особливо великих розмірів на моєму плечі. Та й Фір не застосовував маскування. Просто базікав про різне з колишнім ув'язненим. Я мовчав, намагаючись ні про що особливо не думати, просто насолоджувався прогулянкою. В якийсь момент я звернув увагу, що за нами йде бабуся, явно прислухаючись. Торкнувшись ліктя учня, я кивнув на переслідувача. Він обернувся:
- Мій син! – гордо і голосно почав Кроль. – Чревовіщатель. Веду на прослуховування, раптом в люди виб'ється, нас з матір'ю на старості годуватиме. Моя гордість!
Ми з Фіром просто отетеріли від такої тиради.
- От молодець, хлопчик. Не те що нинішня молодь. Все їм пити, курити та батьків ганьбити. Молодець, – пішла шкутильгаючи геть стара жінка, продовжуючи лаяти на чому світ стоїть дітей цього часу.
- М-да... – здивовано озирнувся навколо я.
- Інспектор з другого ордена, – тут же уточнив нам Кроль. – Про тебе вже знають. Скоро тут будуть Вітра і Вольтер.
- Як скоро? – включився в розмову я.
- Дня три або чотири. Можуть і швидше прибути, якщо треба буде.
- Ні, не потрібно квапити їх, – я знову втратив інтерес до розмови.
Ми зайшли в невелику їдальню. Кроль швидким кроком попрямував до барної стійки, а ось нас зупинила міні шафа на вході.
- Паспорт! – рявкнуло воно.
- Що? – перепитав я.
Фір швиденько перебазувався з мого плеча на стільницю біля Кроля, який щось вже обговорював з одним з відвідувачів. Я, як ідіот, стою біля входу, а вони розважаються!
- Паспорт покажи, кажу! До вісімнадцяти не можна! Йди по-хорошому, пацан! – вишибала штовхнув мене в плече.
- Кроль! – спробував докричатися до своїх супутників я через руку спеціаліста з охорони цього закладу.
Вийшло не дуже. Точніше ніяк. Можна було прибити охоронця, але битися зовсім не хотілося, а магію ніби як не бажано застосовувати. Другий раз кликати на допомогу гордість не дозволила. Я вирішив мирно врегулювати конфлікт: