- А ти чого нас навчаєш, пацан?! Сам з пелюшок тільки виліз! Хто твій наставник?! Я Валентину поскаржуся! Він мій учитель! Тебе відшмагають за таке нахабство, або сили позбавлять! – тут же огризнувся старший.
Я просто сторопів. Тут же до хлопчаків підбігла бліда жінка, стала оглядати недолугих гравців.
- Тім, а ну вибачся! Спасибі вам велике. Ніколи не слухають старших, – вже мені промовила мати бешкетників. – Ви поранені? Тім, вибачся і допоможи чарівникові.
З тієї сторони вже біг Фір з компанією. Ящір з розгону кинувся мені на руки:
- Еміль, псих ти старий! Сімсот років від роду, а мізків кіт наплакав! А здох би, я як? Ти про мене подумав? Дай підлатати! – прокричав він, оглядаючи мою висячу праву руку. Крізь зчесані м'язи проглядали кістки.
- Ні, Фір, я сам якось, – тут же ледь не впустивши симбіонта став відмовлятися я. Але судячи про прищуленим очам він від мене не відстане. – Гаразд, я тільки дерево знайду, все ж м'якше стіни.
- Я сам тобі допоможу, пацан, – типу зглянувся Тим. – Я цілитель, е, майбутній.
Фір вже надувся, щоб використовувати своє лікування, але після фрази хлопчака поступився йому місцем. Хлопчина посадив мене на бордюр, присів поруч, взяв мою безвольну руку. Після недовго шепотіння з закритими очима мої м'язи самі по собі стали відновлюватися. Схоже, у Тіма великий потенціал, при лікуванні мені абсолютно не було боляче.
- А ти молодець. З такими успіхами скоро воскрешати будеш, а не тільки лікувати, – посміхнувшись, я похвалив хлопця.
І тут він видав щось, чого я не очікував від дитини:
- Я ще й висновки робити вмію. Судячи з усього, ти втрачений четвертий елемент, великий воїн і герой всіх часів і народів, – мої брови мимоволі поповзли на лоба. Як мене тільки не називали, але «героєм»... – Легенда з легенд. Мама тебе в приклад мені завжди ставить. А ти, виявляється, просто пацан.
- М-м-м... я не просто пацан, я – вбивця, тварюка без жалю і докору, – цілком серйозно, без тіні жарту, відповів я.
- Серйозно? Ну як скажеш, – дивний хлопчисько.
Навколо натовп вже щосили перешіптувався, обговорюючи мою особистість. Хтось не вірив, хтось з піною у рота доводив, що я саме я. Хлопчаки ж підсіли до мене на бордюр.
- Якщо ти дійсно четвертий елемент, розкажи як ви втекли з храму Стихій, – більше вимагаючи, ніж цікавлячись, прошепотів мені на вухо молодший хлопчик.
- Домовилися, одне питання. Чому тут не діє заборона на магію, договір якийсь? – я все-таки сильно наслідив магічно тут, і не хотів проблем для моїх нових знайомих.
- Це наш квартал. Тут не ходять і не їздять прості людці, – зглянувся до пояснення юний цілитель.
- Тут наші школи, а хто може заборонити дитині застосовувати на практиці отримані знання? – Кроль, схоже, стежив за розмовою.
Ми з хлопцями сиділи на бордюр як горобці. Вони з боків від мене і, схоже, чекають свою страшну казку. Фір заліз на своє місце, явно маючи намір піти всередину. Втомився, схоже. Воно і зрозуміло, більше ста років не ворушитися і тут така прогулянка, з враженнями. Сонце перевалило за полудень, в животі, як у будь-якої нормальної людини, почало бурчати від голоду. Незважаючи на це, я все-таки почав розповідь:
- І так, ви хочете почути страшну правду про втечу богів з Храму?
Весь натовп тут же притих і почав сідати гуртком. Я себе відчув древнім дідом, що оповідає про події минулого. Хоча чому «відчув»? Я їм був. Господар закладу, в який мене не пустили, швидко зорієнтувався. Кошик з напоями та їжею став кочувати по руках за невелику плату природно.
- Сталося це на двадцятий рік симбіозу богів і людей. У будинок Вогню прийшов старий керуючий і повідомив, що нове тіло для Фіра готове, і з дня на день прибуде в Храм...
***
- І що будемо робити? – більше всіх був засмучений Фір.
- Хлопчики, я думаю час звідси йти. Дві тисячі років непоганий термін, та й умови життя хороші. Але особисто я хочу свободи! – єдина дівчина в компанії завжди оголошувала загальну ідею.
- Ну, не знаю друзі, мені і тут не погано. У світ виходимо іноді, цього для щастя цілком достатньо. Я задоволений. Свобода… що ми там робитимемо? Тут ми хоч боги, а там? Там для нас тільки доля магів в кращому випадку, – сказав елемент землі.