- Ну, якщо дуже-дуже... – з хитрющий посмішкою промурчала жінка.
На вигляд вона була високою блондинкою, з пучком на голові. Цілком пропорційно складена, ніде зайвого жиру. Такі леді раніше служили в ескорті князів і королів, і далеко не коханками, охоронці як мінімум.
- Ну, я дуже-дуже прошу-у-у-у-у... – кліпаючи очками потягнув Фір.
Від його розчулено пики ми з Лолою просто покотилися, заливаючись щасливим сміхом. Економка встала і похитуючи стегнами пішла за чаєм для пустуна, ігноруючи нас усім своїм виглядом. Від душі насміявшись, я вирішив, що вже зайвий тут. Акуратно вставши, подякував за чай, тепер я можу приділити час собі. Лола тут же кинулася за мною.
- Еміль?
- Так? – озирнувся я на дівчину.
- Не залишай мене з ними на одинці...
Я втупився на неї. Що сказати на це? Я – дурень, запропонував допомогу і злив на солодку парочку. Каюсь, не люблю слухати балаканину Фіра. Думав, її це заспокоїть.
- Вони нічого тобі не зроблять. Фір, так ящера звуть, просто дуже любить поговорити. А доки він розважає себе балачками, можеш спокійно обдумати свої неприємності...
- Еміль, я прошу, просто побудь зі мною... – опустивши очі, в яких вже стояли сльози, прошепотіла дівчина. – Або дозволь мені побути з тобою...
- Ми один одного ледь знаємо... – «що мені їй говорити?», подумки схопився я за голову.
- Я...– почала Лола, – мені... здається, що ми знайомі вічність...
Ми продовжували стояти в коридорі, не рухаючись, ніби стоїмо перед удавом. Що вона від мене хоче? Що мені від неї потрібно? Як же все складно.
- Лади, пішли на балкон, посидимо там, побалакаємо.
- А може, чимось конструктивним займемося? – тут же вставила вона.
Мара спала, я почав мислити тверезо. Захопивши із спальні сорочку, я повів дівчину на балкон.
- Точно, розкажеш, все що знаєш, про Анжеліку та Сергія.
Вона зніяковіла, мабуть не те її цікавило, але заперечувати не стала. Так я дізнався, що Анжі і Серж більше двадцяти років разом. Син їх загинув у віці п'ятнадцяти років, причому п'яний і за кермом викраденого автомобіля, так виявляється називаються тачки. Що сталося це близько двох років тому. З тих пір батько убитий горем п'є щовечора, а Анжи намагається тягнути все на собі. В загальному проблем більше ніж рішень.
Та й у самої Лоли не все мед. Вискочила заміж за багатого старигана в надії, що той скоро ласти склеїть. А він схоже не поспішає на той світ. Ось і бігає дівчисько до Анжеліки за порадою і поскаржитися. Згодом у них це стало взаємним, навіть велика різниця в віці подружок не бентежила. Могли посидіти удвох, розтягнути пляшечку, обговорюючи минуле і майбутнє.
Ми сиділи на балконі, Лола в плетеному з лози кріслі, злегка похитуючись, я вмостився на перилах, однією ногою створивши природний упор, іншу звісивши на вулицю, спиною притулившись до стіни. Добре було, ось так просто розмовляти, забувши про все. Сонце пішло в зеніт. Крізь хмари я відчував його присутність.
Сніжинки встеляли підлогу відкритої кімнатки, лягали неспокійними мушками на нас, і тут же танули в теплі наших тіл. Помітивши, що моя супутниця починає замерзати, я передав їй зігріту моїм теплом сорочку, залишившись з оголеним торсом.
- Ем, а звідки у тебе стільки шрамів? – пильно подивившись на мене, поцікавилася дівчина.
М-да, не удобняк. Не розповідати ж їй історію мого дитинства. Фір полагодив все, що зміг, але ж такі дрібниці, як шрами, ніби як прикрашають чоловіків.
- Та так, шибеником був. Постійно в історії потрапляв. Ось на пам'ять і залишилися.
- І Фіра, схоже, любиш? Навіть татуювання з ящером зробив, – усміхнулася Лола.
- Ну так, він адже як дитя.
- Ти в курсі, що ящірки розмовляти не вміють? – пряме питання.
- Я просто намагався спростувати це твердження. І навчив свого друга говорити.
- А де ти вчишся?
- Вчуся? – у потрапив, коли я був в світі востаннє навчання складалася з церковнопарафіяльної школи і декількох елітних університетів світу. – Та зараз ніде.
- Поступати будеш?
- Мабуть...
Ми помовчали хвилинку. Тишу порушила Лола:
- Еміль, а чому ти не захотів... скористатися нагодою? У твоєму віці всі хлопці хочуть цього. Чи я недостатньо красива?