- Маги, чаклуни... Ви знущаєтесь?! Тільки що, на моїх очах мало не вбили хлопця, потім ящірка просто розчинилася в його тілі, потім він запалав... нічого не забула? – з переляканими очима і тремтінням в голосі почала Лола.
- Забула. Тепер, у мене замість очей чистий вогонь, і я наливаю чай силою думки, – з сарказмом резюмував Фір. – Малятко, ми з Емілем одне ціле, помре він – помру я, і навпаки. Так само ми є, нагадаю, РАЗОМ, найсильнішим магом в світі. Від вас магію приховують за допомогою якогось договору. Саме його порушив мій друг вранці, приводячи себе в порядок.
- Так, з мене вистачити! Еміль...
- Він відпочиває.
- А ти – Фір? – кивок від Фіра. – Дуже добре. Передаси йому спасибі, за чудовий день, – дівчина демонстративно розгорнулася на підборах і вийшла з квартири.
«Ось, що означає, світ без магії. При явних її проявах, прості люди злякано відвертаються» . «Ем, ти повинен спати, досить балаболити. Сьогодні мій вечір, спи, давай» . «Ти там не сильно буянь, і довго не засиджуйся». «Спи вже, мамо!». Я слухняно загнав свою свідомість подалі, відключаючись від зовнішнього світу, наостанок почувши, як додому повернувся господар.
ДЕНЬ ШОСТИЙ
Прокинувся я як завжди до світанку. Голова розколювалася навпіл. Відчуття ніби слони в ній танцюють кек-уок. Поруч на подушці згорнувшись клубочком, відпочивала вогненна ящірка, уві сні злегка сопучи. Я встав майже безшумно, не рахуючи тумбочки, яка впала, а так само здорово нахилену шафу. Прийняв позу на карачках щоб уникнути зіткнення з іншими меблями, і виявив повну відсутність свого одягу. Одяг знайшовся чорними купками по всій підлозі. До того ж Фір залишив напіввідкриті двері. Зганьбив так зганьбив. Соромно навіть висунути носа в коридор.
Застосувавши на себе «отрезвін», я сяк-так одягнувся і акуратно, в надії, що інші розгардіяшу не чули, вибрався зі спальні. Через півкроку наткнувся на перешкоду у вигляді сплячого Сергія прямо на підлозі. Клацнувши і йому рятівного заклинання над вухом, я витягнув з рук у господаря порожню пляшку. На кухні схоже пройшли баталії тринадцятого століття, причому всі відразу. Всього пару пляшок залишилися цілими, а решта нагадували весняну галявину: все в трояндочках. Будь я художником, не полінувався б приділити добу замальовці даного натюрморту. Але я не по цій частини. Акуратно пройшовши по полю битви, я включив чайник. Щоб не порушувати умови договору, дістав з-під мийки звичайний віник та совок і взявся за прибирання. Років сто тому це для мене було б принизливо. Сьогодні ж, в мій останній день, це заняття стало заспокоєнням душі, якщо така все ще у мене є.
Закінчивши з прибиранням кухні, я налив собі міцний чай, присів за стіл. На столі лежали цигарки. Я ніколи не курив, але Фір цим балувався, тому для мого тіла в цигарках не було нововведення. Я затягнувся їдким димом. Повільно видихнув і здається, зрозумів, чому багато людей курять. Хороша дихальна гімнастика, не дивлячись на шкідливість для організму. Та й дає час на обмірковування важливих питань.
Так, питання перше. Як дістатися до точки? Телепорт за умовами договору мені відкрити звідси не можна. З магічного кварталу? В принципі можна, але не факт, що точка теж знаходиться в дозволеній зоні. З іншого боку, що мені втрачати? Залишиться Фір, а він не використовував магію в заборонених місцях. Тобто, з переміщенням більш-менш ясно. Хоча, для заспокоєння ящера, зробимо переліт звідки можна, заздалегідь ризикувати не буду.
Питання друге. Чи все готове? Справитися мій учень чи ні? Тут суцільна невизначеність. Я взяв другу сигарету. Нерви напружені. Простіше було проти армії Іса з жменькою недоучок вийти, ніж зважитися довірити такий експеримент Кролю. Гаразд, все одно ніколи переучувати когось ще. В крайньому випадку, Вітра підстрахує, вона-то вже тут.
Третє питання в тому полягає, чи не зіпсує все мій симбіонт? Він шалено запальний, може накоїти справ. Одна надія, що Вольтер, Геральт і Іс тут. Вони напевно зможуть утримати брата. І...
В кухню зайшов пом'ятий господар.
- Доброго ранку Фір.
- Фір спить ще, – посміхнувся я господареві.
- А-а-а, ну тоді, привіт, Еміль. Дякую за «отрезвін».
Я лише посміхнувся, роблячи останню затяжку і туша в скляній попільничці недопалок.
- Та немає за що. Серж, спасибі, що терпіли нас ці дні... – почав я.