ЕПІЛОГ
Сонце несподівано увірвалося у мій черговий кошмар, і вирвало з жахливого сновидіння. Вчора я повернувся з Інституту, де більше року безвилазно проводив експеримент по відновленню нервових закінчень. Місяць тому я отримав результати експериментів, що перевищили всі мої очікування результати: через п'ятнадцять років я пішов. Точніше зміг встати на ноги. Після жахливої аварії, пережитої мною в п'ятнадцять років, я не міг самостійно ходити, пошкоджений був хребет. Мати казала, що вони вже втратили віру на моє одужання.
Я провів три роки без свідомості періодично впадаючи в кому. Потім довгий період реабілітації і адаптації. Все, що було до аварії, досі не можу згадати.
Загалом, що було то вже пройшло. За ці роки я отримав освіту, отримав вчений ступінь в мікробіології. І вчора здивував батьків, коли відкривши двері, вони побачили мене на ногах.
Радості було не передати словами.
Сьогодні у мене день народження. Тридцять років стукнуло. Сьогодні в мої плани входить ще одна важлива справа: я зроблю пропозицію своїй дівчині. Емілія підтримувала мене, була поруч більше десяти років. Вчора, правда, вона прийти не змогла, була у відрядженні. Увечері на святі зустрінемося. Батьки як завжди влаштовують грандіозний прийом з приводу мого ювілею, запросили схоже півсвіту.
Не встиг я покинути своє тепле містечко, як у кімнату увірвався маленький ураган. Моїй сестричці тринадцять, це маленький шторм в масштабах квартири.
- Вік!!! Ти прокинувся!!! Мама сказала, що ти одужав!!! Правда?!! – стрибаючи по моєму ліжку і по мені відповідно, Марія не переставала балаболити.
- Маш, дай братові одягнутися. Доброго ранку, синку, – мама заглянула до мене в спробі втихомирити сестричку.
- Привіт, матуся, – посміхнувся я у відповідь, сідаючи на ліжку. – Так, Марійко, я здоровий, бачиш, навіть сиджу нормально.
- Ти і раніше сидів. Вставай, давай!!! – нетерпляча дівчина спробувала виштовхати мене з ліжка.
У підсумку ми гримнули разом. Регочучи, я спробував виплутатися з ковдри, сестричка робила все, щоб у мене це не вийшло. Вийшла невелика свалка. Раптом Маша зірвалася з місця і втекла в кімнату, причина визначилася відразу – її мобільний видавав несамовиту трель. Я спокійно встав, завмер на секунду, відновлюючи рівновагу. Одягнув простий домашній одяг. Як же здорово, не потрібно натягати костюм і халат.
Можна ходить у звичайній футболці і шортах, незважаючи на холод за вікном.
На кухні мене зустрів батько. Він за своїм звичаєм пив кавовий окріп і курив. Налив собі ранкового напою, я підсів до батька й матері, підкурив. Ми помовчали деякий час. Потім батькові щось стукнуло в голову:
- Вік, я так гордий таким сином як ти...
- Пап, ну що такого я накоїв? До речі, я сьогодні хочу зробити пропозицію Емілії.
- Синок, вона не за стара для тебе? Вона постійно в своїх відрядженнях. Занадто вітряна жінка. Може, гарненько подумаєш перш, ніж...
- Перш ніж запропоную руку і серце? Пап, я думав десять років. По суті, саме заради неї я провів останній рік в формаліні!
- Що?!! – батько від подиву або жаху подавився димом.
- Так, методи у мене не дуже гуманні, але я ходжу. Це головне, а не те якими засобами я домігся одужання...
- Синок... Скільки ще тобі доведеться терпіти?!! Коли ж все буде добре? – мало не плачучи почав мій старий свою постійну пісеньку.
Він заводив розмову про несправедливість світу з приводу і без приводу.
- Та лан, кинь ти це, – посміхнувся я татові, простягаючи кулак. Батько відповів на наш таємний знак.
- Я майже повністю здоровий. Усе вже добре. Так що, поїхав я за новим парадним костюмом і... обручкою для моєї коханої.
- Візьми мою картку, – простягаючи золотий пластик, сказав мій батько.
- Па, у мене є особисті кошти...
- Я наполягаю.
- Лади, тільки я Машку візьму з собою, їй теж чогось прикуплю, згоден?
- Балуєш ти її сильно, Віктор. Їдьте, водій вже годину чекає.
- А ти людей даремно ганяєш! Скоро будемо, – я швиденько зібрався під захопленим поглядом сестриці.
Час, що залишився до вечірки ми вибирали одяг, прикраси, і іншу маячню, ну дуже-дуже необхідну, на думку Марі. Я давно був би вже вдома на балконі з книжкою і кавою. А Марійка, ну що взяти з дівчати, просто заганяла мене по магазинах. Додому ми увійшли вже на заході. Марі – щаслива і бадьора, я – злий і втомлений. А ще весь вечір натовп розважатимуть...