- Куди йому йти, сержант? Він на ногах ледве стоїть, до нього б лікаря досвідченого. Помре же хлопчина, а? – попросив другий в’язень. – Скажи комісару, що не може йти. Ну, не можна ж так знущатися.
Подиву на обличчі плямистого не було меж. Він, мовчки, схопив мене під руку і грубо потягнув по коридору і вгору по сходах в той же кабінет, що і вранці. Зайшовши, різко штовхнув мене до стільця, обійшов стіл і прошепотів чоловікові навпроти про дивну поведінку мешканців камери номер чотири. На що комісар відповів: «Може воно й на краще, дивись, перевчить цих рецидивістів, їх же скоро випускати. Так що хлопця ми там доки пропишемо».
- Ну що скажеш, Еміль? – до моменту закінчення їх шепотіння я зовсім стомився збирати залишки волі, щоб боротися з болем. Мої рани просто так не заживуть ніколи – занадто старе тіло і магічно підлатане. А магія майже вся витрачена, хоч би вистачило часу підготувати учня, навчити. А страшні казки на ніч – найкраща підготовка майбутнього чародія, звичайно якщо немає можливості провести його по всіх колах пекла наживо.
- А.. що ти.. хочеш.. почути?.. – повільно, промовив я, вдихаючи після кожного слова. Губи зовсім пересохли, горло дере.
- Води принесіть! – крикнув служитель закону в бік дверей. – Бачу, пити хочеш? Відповідай на просте запитання: де ховають журналістку, і я забезпечу тобі належне лікування, а прямо зараз дам води. Домовилися?
- Я.. не.. знаю.. де.. її.. ховають.. – економлячи сили, промовив я.
- Продовжуємо грати в мовчанку? – явно втрачаючи терпіння, промовив чоловік. – Приведіть іншого, – це було сказано хлопцеві, який увійшов зі склянкою води в кімнату.
В мене відразу ж звело горло спазмом. Стакан став для мене магнітом, заглушаючи біль, віднімаючи силу волі. Ні, я не здамся, але організм вимагає відновити запас рідини. І тут ввели його... Молодий чоловік років двадцяти або двадцяти п’яти просто палав магією зсередини. Його сили були неймовірні, але неприборкані. Навіть якщо він, по чистій випадковості, знає про свої можливості, то володіти він ними явно не вміє. Це мій шанс хоч трохи поповнити запас і протриматися ще пару трійку днів. А якщо всю його силу викачати так і весь тиждень прожити можна. Може, до сонця за цей час доберуся. Ні! Так не можна! Що я творю! Фір припини, я не хочу більше вбивати!
Несвідомим жестом я схопився за горло правою рукою, ліва продовжувала затискати рану. Зціпивши зуби і міцно заплющивши очі, я стримував бажання тут же викачати весь вогонь з приведеного чоловіка. Кров відлила від мого обличчя. Лють Фіра боролася з людяністю Еміля. Мене скрутило на стільці. Як через подушку я почув голос комісара:
- Ти і тепер будеш відмовлятися? Ось твій співучасник вже у всьому зізнався.
- Я не знаю цього хлопця, – промовив спокійно контейнер з силою.
- Ага, а я балерина. Не треба робити з мене ідіота. Вас обох затримали на місці злочину. Куди потягли дівчину? – наполягав на своєму екзекутор.
- Цього хлопця з нами не було. Нас було п’ятеро. І красти нікого ми не збиралися. Ми повинні були її тільки налякати, ну... збиралися трохи розважитися, щоб знала, що можна говорити, а що краще приховати від публіки.
- С-с-скоти... – шипіння вирвалося з мого горла, я більше не тримав Фіра: нехай вбиває.
Я не хочу вбивати, але залишити в живих цю наволоч я не можу. Насильство над живою істотою я не прощав і не прощаю, і не буду прощати ніколи. Стрибок з місця в моєму стані, коли б я був людиною, фізично не можливий. Але зараз я тягнув магічну суть ґвалтівника, одночасно заглушаючи рану і випускаючи Фіра. Величезна ящірка знову була на спині, запустивши лапи в мою ключицю. Очі палали. Потоки сили пов’язували мене та опонента. Я звалив його з ніг і схопив за горло, зараз на мене дивилися перелякані очі хлопця. Злочинець схопив мене за зап’ястя, комісар намагався відтягнути за талію, чим розворушив рану. Але мені було все одно. Ця тварюка не гідна життя.
- На допомогу!!! – заволав господар кімнатами допитів. На його крик влетіло двоє в плямистих одежинах, щось важке опустилося мені на потилицю, в очах потемніло.
Отямився я від того, що почав захлинатися. Схоже на мене вилили не одне відро води: під стільцем зібралася невелика калюжа.
- Живий? – поплескав мене по щоках головний правоохоронець. – ВИ ДЕБІЛИ! Навіщо так сильно бити? Всі у мене у ДПС підете. Ідіть геть, і труп відправте до моргу, – сідаючи навпроти, закінчив чоловік. – Що це було, Еміль? – простягаючи мені склянку з водою, запитав комісар.