- Спасибі, – кілька ковтків просто чистої води принесли полегшення і дали зібратися з думками. Рана поки не турбувала, магії вистачить ненадовго її знеболити, хоча кров так і продовжує сочитися. – Я ненавиджу ґвалтівників. Вважаю, що таке можуть робити тільки нелюди. А нелюдь не людина. Людські закони на них не поширюються, – промовив я, обережно ставлячи склянку на стіл.
- Ех, ти маєш рацію, але закон для всіх один. Я зрозумів, що ти ні до чого щодо журналістки. Правда, як ти там опинився, та ще й з особистими речами дівчини, для мене все ще загадка... – він провів рукою по волоссю і зітхнув.
- Я стежив за нею. І боявся зізнатися. Я люблю Емілію. І намагався її охороняти, – придумав тут же я історію і опустив очі. – Що сталося після поранення, не пам’ятаю, я відключився. Прийшов до тями в камері, багато не пам’ятаю. Мабуть мав місце удар по голові, але цього я вже теж не пам’ятаю.
Моя вигадка, здається спрацювала. Комісар подивився жалісливим поглядом на подертого хлопчиська напроти себе.
- Ось! Тепер, що ти мені накажеш робити? Ти на моїх очах убив людину...
- Тварину, а не людину! – тут же завівся я.
- Нехай так. Але, хлопчику, все записувалося на камеру. Тебе посадять. Можливо, не дуже надовго, але посадять. Для суду цього запису цілком достатньо, а твоє визнання тільки пом’якшить все, але не виправдає, – вже схоже просто розмірковував уголос мужик. – Мені шкода. Одне обіцяю: до суду тебе більше не потурбують – безглуздо. Лікар буде заходити кожен день. Більшого я зробити для тебе не зможу, – підводячись підсумував служитель Феміди.
- Можна, одне прохання? – ризикнув запитати я.
- ?.. – він здивовано глянув на мене.
- Я хочу світанок подивитися, – ледь чутно промовив я, опускаючи очі, повні провини, додолу.
- Спробую, але не обіцяю. До суду навряд чи вийде, а там подивимося.
- Спасибі, – я зрозумів, що розмову закінчено, і встав. Двері тут же розчинилися. Охоронець в плямисту костюмі вже чекав на мене. Я сам пішов в сторону четвертої камери. Тепер мені не важко буде знайти її, я відчуваю тих хлопців як частинку себе. І у мене тепер є час закінчити навчання, і розповісти суть завдання. Наглядач, мовчки, відчинив двері, схоже, всі вже в курсі, що сталося в допитній. Хлопці тут же повискакували з койко-місць.
- Тут вечерю принесли. Еміль, будеш? Мені дружина з волі ще котлеток передала, їж тобі потрібно багато сил, – щеняча радість на обличчях кримінальників ввела мене в ступор. Я розумів, що словом і рухами можу домогтися майже всього, але не в такому ж масштабі. Я ж і до суті навчання не перейшов: так, потроху, щоб не покалічити надлишком інформації.
- Спасибі, а чим зобов’язаний? – спантеличено запитав я у цих двох лиходіїв.
- Ти не уявляєш, кого вбив. Ця сволота зі своїми друзями давно займалися цим. І ніщо їх зупинити не могло: суд завжди відпускав, мовляв, мало доказів, а дівчата, мовляв, самі до них в штани стрибали. Моїй Ленці всього п’ятнадцять було... – пустив сльозу Кроль. – Вона потім повісилася, не допоміг навіть психолог... – промовив Кроль, відвернувшись до вікна, аби ніхто не побачив його жалю.
- Ти їж, брате, – підключився до розмови другий рецидивіст, подаючи мені тарілку з ложкою. – Адже ми теж люди. Я передав звісточку на волю. Думаю, ми тебе витягнемо. А там у мене є знайомий лікар, талант, заштопає, будеш як новенький.
- Спасибі, хлопці, – я поставив майже повну тарілку на стіл, їсти зовсім не хотілося. В мене зовсім мало часу. На тиждень знеболювання вистачить, потім знову стане погіршуватися стан. А якщо магічити доведеться, то може і пару днів всього є.
- Чогось ти зовсім мало поклював, малюк. Так, ложку в руки, і за неньку, за татка, – почав писклявий.
- Я не голодний, дякую вам. Води б... – другий співкамерник тут же підірвався і кинувся до дверей.
- Гей, води!!! Ви че, оглухли?!! – я подумав, що коли б я був без підзарядки зараз, точно оглух б.
Двері відкрилися. Охоронець передав з рук на руки велику пляшку води і тут же двері зачинив.
- Як чекали... – здивувався вододобувник, розглядаючи пляшку.
- Нумо, дай-но, – простягнув руку писклявий. Обидва співкамерника уважно вдивлялися в етикетку на тарі. Обличчя обох напружилися, потім обидва моторошно нахмурились.