Коли в тебе просить руки й серця чоловік, якого ти вперше побачила п’ять хвилин тому, це радше цікавий досвід аніж приємний. Емілі це роздратувало.
— Будь ласка, не кажіть дурниць, — коротко сказала вона. — Я не збираюся виходити за вас заміж.
— Ні? Але ти мусиш! Я ще в жодної жінки не просив руки й серця. Я відомий Марк Ґрейвз. Я заможний. Я успадкував від матері-француженки чар і романтизм, а від батька-шотландця — здоровий глузд. Французька сторона мене відчуває та визнає твою вроду і загадковість. Шотландська ж сторона схиляється перед тобою, віддаючи честь твоїй незайманості й гідності. Ти досконала, божественна. Скільки жінок закохувалось у мене, але я не кохав їх. Я увійшов до цієї кімнати вільним чоловіком. Вийду ж я звідси бранцем. Чарівний полон! Божественна полонителька! Мій дух схиляє перед тобою коліна.
Емілі до чортиків перелякалася, що зараз іще й його тіло стане перед нею на коліна. Він був цілком до цього готовий. А вона розпачливо сподівалася, що зараз увійде тітка Елізабет.
— Будь ласка, йдіть, — мовила вона, відчуваючи, як наростає всередині неї паніка. — Я… в мене немає часу, і я не можу далі з вами говорити. Перепрошую за новелу… якщо дозволите мені пояснити…
— Я вже сказав, що новела нічого не значить. Хоча тобі варто було б навчитися мистецтву ніколи не писати щасливих кінцівок — ніколи. Я тебе навчу. Я навчу тебе красі та артистизму горя і незавершеності. О, якою ж ти будеш ученицею! Яке блаженство бути наставником для такої учениці! Цілую твої руки.
Він зробив крок, немов бажаючи захопити її всю. Емілі з жахом сахнулася.
— Ви певно божевільний, — вигукнула вона.
— Я схожий на божевільного? — вимогливим тоном перепитав пан Ґрейвз.
— Так, — прямо і жорстко підтвердила Емілі.
— Мабуть, так і є… ну певно, що так і є. Божевільний — отруєний вином троянд. Усі закохані навіжені. Яка божественна навіженість! О прекрасні, ніким не ціловані досі вуста!
Емілі зробила глибокий вдих. Ця абсурдна розмова має скінчитися. Вона була вже неймовірно зла.
— Пане Ґрейвз, — погляд, із яким вона це казала, був по-справжньому Мурреївським, тож пан Ґрейвз зрозумів, що вона має на увазі саме те, що каже, — я не маю наміру далі слухати ці нісенітниці. Оскільки ви так і не дали мені пояснити, що сталося з вашою новелою, мені залишається тільки побажати вам гарного дня.
Пан Ґрейвз обдарував її тяжким поглядом. Потім він урочисто промовив:
— Що подаруєш мені — поцілунок чи удар?
Це була метафора? Але так чи інакше…
— Удар, — зневажливо відказала Емілі.
Пан Ґрейвз несподівано наблизився до кришталевої вази і несамовито пожбурив її у піч.
Від Емілі донісся слабкий крик: почасти від його варварських дій, а почасти від справжнього жаху. Дорогоцінна ваза тітки Елізабет…
— Це була лише відповідна реакція, — пояснив пан Ґрейвз, глянувши на неї. — Я мусив зробити це, або убив би тебе. Снігова королева! Весталка[27] з крижаним серцем! Холодна як північні сніги! Прощавай.
Вийшовши, він не хряснув дверима. Він зачинив їх за собою м’яко і безповоротно, так, щоб Емілі усвідомила, що вона втратила. Побачивши, що він уже вийшов із саду й обурено крокує провулком — так, немов хотів щось затоптати, вона врешті-решт дозволила собі довгий видих полегкості. Тепер вона знову могла дихати вільно — вперше, відколи він увійшов.
— Мабуть, — майже істерично мовила вона, — я маю бути вдячна, що він не кинув натомість полумисок із консервованими полуницями в мене.
Цієї миті увійшла тітка Елізабет.
— Емілі, ваза з гірського кришталю! Ваза твоєї бабусі! І ти її розбила!
— Насправді ні. Тітонько, люба, я цього не робила. Пан Ґрейвз, це пан Марк Делаж Ґрейвз. Він жбурнув її в пічку.
— Жбурнув її в пічку! — тітка Елізабет похитнулася. — Чому він жбурнув її в пічку?
— Тому що я не захотіла вийти за нього заміж, — сказала Емілі.
— Вийти за нього заміж! Ви вже зустрічалися раніше?
— Ні.
Тітка Елізабет зібрала скалки кришталевої вази і вийшла з кімнати, неспроможна вимовити жодного слова. Щось має бути не так із дівчиною, руку і серце якої чоловік просить при першій же зустрічі. А потім шпурляє безцінні реліквії у безневинні печі.
Однак найгірше Мурреям було після випадку з японським принцом.
Троюрідна сестра Емілі Луїза Муррей, яка двадцять років провела в Японії, приїхала додому в Гусячий Став, щоб навідати рідню. Разом із нею приїхав молодий японський принц. Він був сином друга її чоловіка. Власними зусиллями вона навернула його у християнство, а він, довідавшись, куди вона їде, зажадав побачити Канаду. Його приїзд здійняв страшенну метушню не лише в родині Мурреїв, а й серед усіх мешканців Гусячого Ставу. Однак це ще були квіточки в порівнянні з їхнім станом, коли вони дізналися, що принц вочевидь безнадійно закохався в Емілію Берд Стар з Місячного Серпа.
27
Весталки — помічниці жриць у Стародавній Греції; обов’язковою вимогою, що висувалася до весталок була їхня непорочність. — Прим. перекладача