Розділ 18
Загублений діамант і «Трояндова мораль»
В останній тиждень жовтня був день, коли трапилося багато всього. Кузен Джиммі тоді почав орати поле на пагорбі, Емілі знайшла легендарний загублений діамант Мурреїв[28], а тітка Елізабет впала зі сходів у льоху і зламала ногу.
Емілі стояла на парадних сходах Місячного Серпа з піщанику, огорнута бурштиновим теплом осіннього дня, і дивилася навколо, жадібно ловлячи очима м’яку красу затухаючого року. Більшість дерев уже стояли голі, але одна берізка, досі в золотому строї, щулилася поміж молодих ялинок. Цю берізку Емілі називала Данаєю[29], вона стояла в самій тіні. Та ще осокори в провулку були подібні до рядку розкішних золотих свіч. Трохи далі простягалося сухе вже поле на пагорбі, обвите трьома яскравими червоними стрічками. Це були «хребти», які саме орав кузен Джиммі. Емілі писала весь день і зараз почувалася втомленою. Вона пройшла садом до невеличкої заплетеної виноградом альтанки і мрійливо торкнулась її, водночас міркуючи, де посадити нові цибулини тюльпанів. Певно, тут, у вологому багатому ґрунті, де відбилися кроки кузена Джиммі. Навесні це місце вже нагадуватиме бенкетний стіл із яскравими філіжанками. Несподівано черевичок Емілі глибоко занурився в сиру землю, а після цього відчутно поважчав. Вона поволі пройшла до кам’яної лавки і, присівши, хутенько зчистила гілочкою землю з підбора. Щось упало разом із багнюкою на траву і заблищало в ній, подібно до крапельки роси. Емілі тихо скрикнула й підняла річ. У її руці лежав Загублений діамант, який було втрачено ще шістдесят років тому, коли її двоюрідна бабуся Міріам Муррей пішла до альтанки.
Це була одна з її дитячих мрій — знайти Загублений діамант. Вони з Ільзою й Тедді роками шукали його. А останнім часом вона про нього й не згадувала. І ось він — такий же яскравий і гарний як колись. Він певно впав до якоїсь тріщини у старих східцях, а коли їх прибирали, то витрусили його на землю. У Місячному Серпі здійнялася справжня буча. За кілька днів Мурреї зібралися на нараду біля ліжка тітки Елізабет, аби вирішити, що тепер робити з діамантом. Кузен Джиммі твердо сказав, що до приїзду останнього члена родини діамант зберігатиметься в сейфі. Тож, Едвард і Міріам Мурреї давно померли. Дітей по собі вони не лишили. Діамант відтепер по праву належав Емілі.
— Всі ми їхні спадкоємці, — тоном правника зауважив дядько Воллес. — Я чув, шістдесят років тому він коштував тисячу доларів. Гарний камінчик. Найкраще було би продати його й віддати Емілі частку її матері.
— Ніхто не продасть фамільного діаманта, — безапеляційно відповіла тітка Елізабет.
Схоже, такої ж думки дотримувалися й інші. Навіть дядько Воллес підкорився шляхетному зобов’язанню. З часом усі дійшли згоди, що діамант має належати Емілі.
— Вона могла б носити його на шиї як підвіску, — сказала тітка Лаура.
— Він був зроблений для каблучки, — заперечила тітка Рут, просто щоб не погодитись. — І, авжеж, вона не повинна його носити, доки не вийде заміж. Діамант-бо великий, і було б несмаком, якби його носила незаміжня дівчина.
— О, заміж! — з боку тітки Едді почувся неприємний смішок. Це видало її думку про те, що якщо Емілі чекатиме на одруження, щоб вдягти діамант, то найімовірніше просто ніколи його не вдягне. Тітка Едді ніяк не могла пробачити Емілі те, що та знехтувала її Ендрю. А тепер їй уже двадцять три, а поруч жодного гідного жениха.
— Загублений діамант буде твоїм талісманом, Емілі, — мовив до неї кузен Джиммі. — Я радий, що його лишили тобі. Він-бо по праву твій. Але ж ти даватимеш мені його іноді, правда, Емілі? Щоб я просто міг потримати його в руках і зазирнути в нього. Коли я дивлюся на щось подібне, я… я… знаходжу себе. Тоді я вже не просто Джиммі Муррей… я стаю тим, ким міг би бути, якби мене не штовхнули до колодязя. Не кажи нічого Елізабет, Емілі, просто давай мені його часом потримати й подивитись.
«Після того, що всі казали й робили, моєю улюбленою коштовністю стали діаманти, — так написала Емілі до Ільзи того вечора. — Хоча мені подобаються всі коштовності, за винятком хіба що бірюзи. Її я терпіти не можу: вона така поверхнева, прісна і бездушна. Глянець перлів, світло рубінів, мінливість сапфірів, ніжний фіолет аметистів, місячне мерехтіння аквамарину, вогонь і молочна білизна опалів — усе це мені подобається».
29
Даная — у давньогрецькій міфології дочка царя Акрісія. Йому передрекли, що його вб’є син Данаї, тому він замкнув її саму у темному будинку під землею. — Прим. перекладача