Емілі тричі перечитала листа. Тоді вона дуже довго сиділа коло вікна й дивилася невидющим поглядом на блідий, туманний світ, що простягався довкола під зоряним небом, яке ніби знущалося з неї. Вітер, який гуляв піддашшям, був сповнений примарних голосів. Уривки з Ільзиного листа з’являлися тут і там у її свідомості, крутилися, дражнячись, і щезали, схожі на кобр зі смертоносними жалами.
«Твоїй самотності в досягненні мети»… «Ніколи по-справжньому ні за кого не переймалась»… «Звісно ж, ти маєш бути моєю дружкою»… «Я справді дуже люблю Тедді»… «Моїх вагань».
Чи могла котрась дівчина «вагатися», чи приймати їй пропозицію Тедді Кента? Емілі почула гіркий сміх. Чи сміялася вона сама, чи то був привид Тедді, що переслідував її весь день? А може, давня затята здушена надія востаннє засміялася перед тим як померти?
А тієї самої миті Ільза з Тедді либонь були разом.
«Якби я прийшла… тієї ночі… влітку… коли він мене кликав… чи змінило б це щось?» — це питання безглуздо повторювалось у її голові знову і знову.
«Я б хотіла ненавидіти Ільзу. Так було б легше, — з сумом думала вона. — Якби вона кохала Тедді, мабуть я б змогла її зненавидіти. З іншого боку, якби вона його кохала, було б іще жахливіше. Дивно, я цілком можу витримати думку про те, що він її кохає, а думка про те, що вона могла б його кохати, для мене нестерпна».
Її несподівано опосіла страшна втома. Смерть уперше здалася їй другом. Була вже пізня ніч, коли вона зрештою лягла до свого ліжка. Трохи поспала до ранку, та з першими променями сонця прокинулась. Що вона чула?
Вона пам’ятала.
Вона встала й одяглася — машинально, ніби цілу вічність мала отак вставати й одягатись.
— Що ж, — проказала вона до Емілі-у-Свічаді, — я пролила вино життя зі свого келиха на землю. Більше я не зможу відпити з нього ані ковтка. Тож, житиму спраглою. Усе справді сталося б інакше, якби я пішла тієї ночі на його поклик. Якби б я тільки знала!
Їй здалося, що вона побачила перед собою іронічні співчутливі очі Діна. Раптово вона засміялась.
— Звичайною англійською, як сказала б Ільза, як я все драматизую!
Розділ 22
Визнання
Життя, звісно, тривало, незважаючи на всю свою страхітливість. Рутина існування не спиняється лише через чиюсь агонію. Траплялися навіть цілком незлі хвилини. Емілі в черговий раз помірялася силами з болем і знову перемогла. Відчуваючи, як стоять у неї за плечима Мурреївська гордість і Старівська витривалість, вона написала Ільзі листа з побажаннями, в якому найприскіпливіше око не знайшло б гіркоти чи образи. Та якби б це було останнім зусиллям, яке мала над собою зробити! Якби б лиш люди припинили обговорювати з нею Ільзу й Тедді.
Оголошення про їхні заручини було надруковане спершу в монреальських газетах, а трохи згодом — у газетах острова Принца Едварда.
— Так, вони заручені, і нехай рятують небеса усіх нас, — казав лікар Барнлі. Але йому не вдавалося приховати задоволення, що бриніло в його голосі.
— Якийсь час я думав, що це ти будеш з Тедді у стосунках, — весело сказав він Емілі. Та чемно усміхнулась і відповіла щось про несподіванки, які завжди мають місце бути.
— У будь-якому разі ми влаштуємо весілля, яке буде справжнім весіллям, — підсумував лікар Барнлі. — У нашому роду бозна-скільки не було пишних весіль. Мабуть, усі просто забули, як це робиться. То я їм покажу. Ільза пише, що ти будеш її дружкою. А я хотів би тебе попросити, щоб ти допомогла в організації урочистостей. Не можу довірити цього домогосподарці.
— Звісно, я зроблю все, що зможу, — машинально відказала Емілі. Ніхто не повинен запідозрити, що вона відчуває, навіть якщо вона помре від туги. Вона навіть буде дружкою.
Якби не все це, вона б думала, що ця зима не може бути нещасливою. «Трояндова мораль» мала великий попит. Першу партію розкупили за десять днів. Три численніші партії зникли з книгарень за два тижні, ще п’ять — за вісім тижнів. Усюди з перебільшеннями говорили про те, які гроші приносить ця книга. Дядько Воллес уперше поглянув на неї з повагою, а тітка Едді таємно шкодувала, що Ендрю так швидко втішився новою пасією. Стара кузина Шарлотта з Гусячого Ставу, почувши про таку кількість примірників, припустила, що Емілі, певно, геть не має вільного часу, якщо сама складає докупи і зшиває всі аркуші кожної книги. Населення Шрусбері лютувало, бо всі думали, що це їх вписано у книгу. Кожна родина вірила в те, що саме вони були Еплґатами.