На тлі всього виру почуттів, що їх розбурхали в ній слова пані Кент, Емілі була свідома однієї речі. Гіркота, приниження, сором випарувалися з неї. Тедді кохав її. Солодкість цього одкровення на певний час витіснила всі інші відчуття. У її душі не було місця обуренню чи гніву. Вона почувалася тепер зовсім іншою людиною. І в її серці й голосі бриніла щирість, коли вона поволі проказала:
— Пробачаю… пробачаю. Я все розумію.
Пані Кент несподівано заламала руки.
— Емілі… вже запізно? Уже надто пізно? Вони ще не побралися, і я точно знаю, що він не кохає її так, як кохав тебе. Якщо ти йому розповіси… якщо я йому розповім…
— Ні-ні-ні! — квапливо вигукнула Емілі. — Вже запізно. Він не повинен знати, ви не мусите казати йому. Тепер він кохає Ільзу, я в цьому впевнена. І якщо йому розповісти, це не призведе ні до чого доброго, буде лише гірше. Пообіцяйте мені… люба пані Кент, якщо ви хоч трохи почуваєтеся мені зобов’язаною, то пообіцяйте мені, що ніколи йому не розповісте.
— Але ти… ти будеш нещасною…
— Не буду — не тепер. Ви й не знаєте, як ваші слова все змінили. Ті думки, що раніше мучили мене, зараз втратили своє жало. Я збираюся прожити щасливе, повне, корисне життя, в якому не буде місця жалю через дівоцькі мрії. Тепер усі мої рани затягнуться.
— Я вчинила… просто жахливо, — прошепотіла пані Кент. — Тепер… я це бачу…
— Гадаю, що так. Але я про це не думаю. Мене тішить те, що моя самоповага повернулася до мене.
— Мурреївська гордість, — проказала пані Кент, придивляючись до неї. — Після цих твоїх слів, Емілі Стар, я вже починаю вірити, що гордість для тебе цінніша за любов.
— Мабуть, — усміхнулась Емілі.
Коли вона дісталася домівки, її так переповнювали почуття, що вона навіть зробила те, про що пізніше гірко шкодувала. У саду Місячного Серпа на неї чекав Перрі Міллер. Вона дуже давно його не бачила, і, якби він прийшов о будь-якій іншій порі, вона б радо його зустріла. Дружні стосунки з Перрі були однією з найприємніших складових її життя, особливо після того як він цілком відмовився від намірів завоювати її серце. За декілька останніх років він дуже змінився: змужнів, розвинув у собі почуття гумору і майже перестав бути хвальком. Він навіть вивчив основні засади етикету й навчився не зловживати жестикуляцією. Він мав забагато справ аби часто навідувати Місячний Серп, та Емілі завжди була рада приймати його в себе в гостях — за винятком цього вечора. Вона хотіла побути на самоті, багато чого обміркувати, впорядкувати свої почуття, насолодитися самоповагою, яка щойно до неї повернулася. Крокувати садовою доріжкою повз шовковисті квітки маків і розмовляти про щось із Перрі їй видавалося зараз чимось майже неможливим. Бажання якнайшвидше позбутись його доводило її до божевілля. Перрі ж зовсім цього не відчував. Він дуже давно її не бачив і мав стільки всього з нею обговорити — особливо його цікавило Ільзине весілля. Він усе розпитував про це, доки не дійшло до того, що Емілі вже й сама не знала, що каже. Перрі був трохи скривджений тим, що дружбою обрали не його. Він вважав, що мав повне право отримати таку честь, адже був давнім приятелем і нареченого, і нареченої.
— Ніколи не думав, що Тедді так мене відштовхне! — скрикнув він. — Певно, він вважає себе занадто успішним, щоб брататися з кимось із Пічного містечка.
І тоді Емілі зробила це. Перш ніж вона встигла про це подумати, слова роздратування тим, як Перрі паплюжив Тедді, самі зірвалися з її вуст.
— Ти дурень. Це взагалі вирішував не Тедді. Справді гадаєш, що Ільза була б рада бачити тебе дружбою після стількох років сподівань, що ти будеш її нареченим?
Скінчивши свою тираду, вона застигла, приголомшена, уражена в самісіньке серце соромом і каяттям. Що ж вона накоїла? Зрадила дружбу і довіру — ганебний, непростимий учинок. Хіба ж могла вона, Емілія Берд Стар з Місячного Серпа, таке скоїти?
Перрі теж спинився як укопаний біля циферблату сонячного годинника, збентежено дивлячись на неї.
— Емілі, ти ж не це мала на увазі… Ільза ніколи про мене так не думала, правда ж?
Емілі з жалем пригадала, що слово не горобець, і усвідомила, що неподобство, спричинене її словами, в небуття вже не повернути жодною брехнею.