— Тедді виїхав до Монреаля наступного ж дня після… після…
— Після весілля, яке так і не відбулося, — закінчила за неї Ільза. — Ти з ним бачилась, Емілі?
— Ні.
— Ну, якщо він поїде розважитись, скажімо, до Африки, то досить скоро перестраждає. Емілі, я маю намір побратися з Перрі… наступного року. Усе вже вирішено. Я повісилась йому на шию й поцілувала, щойно його побачила. Мені вже до всього було байдуже, навіть коли мій плащ стрімко сповз на підлогу. Знаю, медсестра подумала, ніби я щойно втекла з-під нагляду лікаря Персі. Але я хутко виштовхала її з палати. І я сказала Перрі, що кохаю його й що ніколи, ніколи не вийду за Тедді Кента, що б там не було. А тоді він спитав мене, чи вийду я за нього… а може, це я сказала, що він має зі мною одружитися… а може, ніхто з нас нічого не казав… ми просто зрозуміли. Якщо чесно, я мало що пам’ятаю, та мене це й не турбує. Емілі, якби я померла, а Перрі просто прийшов би і глянув на мене, я б ожила. Я, звісно, знаю, що він завжди гинув за тобою… але він покохає мене так, як ніколи не кохав тебе. Ми створені одне для одного.
— Перрі ніколи по-справжньому не був у мене закоханий, — сказала Емілі. — Я дуже сильно йому подобалась, і все. Тоді він просто не бачив між цим різниці.
Вона глянула на сяйливе Ільзине обличчя, і вся давня любов до цієї її обожнюваної збоченої подруги прийшла їй до очей та вуст.
— Моя найдорожча, я так хочу, щоб ти була щасливою… завжди.
— Як благословенно по-вікторіанськи це звучить! — задоволено мовила Ільза. — О, яка ж нарешті настала полегкість, Емілі. Багато тижнів я боялася, що якщо хоч трошки розслаблюсь, то втечу. І насправді я й гадки не маю, чи молиться за мене тітка Джейні. Хоча сподіваюся, що таки молиться.
— А що каже твій батько?
— О, тато, — Ільза стенула плечима. — Він досі затиснутий у лещатах своїх переконань. Не озивається до мене. Але з часом він заспокоїться. Насправді в тому моєму вчинку він винен так само як і я. Знаєш, я ніколи ні в кого не питала дозволу щось зробити. Я просто брала і робила. І батько ніколи мені не перешкоджав. Спочатку — через те, що ненавидів мене, а потім — тому, що хотів згладити свою колишню ненависть.
— Мені здається, надалі тобі варто буде радитися з Перрі, коли ти щось захочеш зробити.
— Я не це мала на увазі. Ти й гадки не маєш, якою відповідальною дружиною я буду. Хоча зараз я збираюся їхати — вертатися до роботи. А за рік уже все забудеться і ми з Перрі зможемо собі десь тихенько побратися. І більше жодних серпанків із рожевими цяточками, східних плащів та родинних весіль. Господи, яка це буде розкіш! А тоді — уяви собі — всього за кілька хвилин я б стала дружиною Тедді. Подумай лишень, що за скандал розгорівся б, якби тітка Іда спізнилася на церемонію. Бо ти ж і сама знаєш, я би все одно пішла до Перрі.
Те літо було для Емілі тяжким випробуванням. Раніше її життя було сповнене болю і страждань, а коли вони нарешті скінчилися, на їх місці виникла порожнеча. Та й прогулянка кудись не принесла би полегкості. Усі обговорювали весілля, запитували, цікавилися, ділилися здогадками. Однак згодом базікання і плітки про дитячий вчинок Ільзи вщухли, всі знайшли для себе інші цікаві теми для обговорень. Емілі залишилася сама.
Сама? О так. Завжди сама. Кохання і дружба покинули її. Їй не залишилося нічого, крім роботи. Життя знову йшло у звичному ритмі. Рік за роком зима, весна, літо й осінь змінювали одне одного за її вікном. Всіяні сяйливими фіалками долини навесні; розписане цвітом літо; сповнені осінньої музики сосни; бліді вогні Чумацького Шляху зимовими ночами; м’яке квітневе небо з молодиком; подібні до доглянутих гномів темні осокори на тлі місяця; глибина моря, що перегукується з глибиною вітру; самотні жовті листки, що опадають у ранніх жовтневих сутінках; місячне сяйво, яке переплітається з гіллям дерев у фруктовому саду. О, життя було прекрасним — і завжди буде. Безсмертна непорушна краса завжди вивищуватиметься над плямистими і розмитими пристрастями смертних. В Емілі бували чудові години натхнення і звершень. Але проста краса, якою вона раніше захоплювалась, тепер уже не могла задовольнити її повною мірою. Зміни, які ставалися навколо, не порушували впорядкованого плину життя в Місячному Серпі. Пані Кент переїхала жити до Тедді. Стару Пижмову Ділянку вона продала якомусь чоловікові з Галіфакса, який її облаштував як дачу. Однієї осені Перрі вирушив до Монреаля, а повернувся вже разом із Ільзою. Вони щасливо жили собі в Шарлоттетауні, а Емілі часто навідувала їх, спритно уникаючи пасток заміжжя, які для неї щоразу розставляла Ільза. Серед Мурреїв уже зростала певність, що Емілі ніколи не вийде заміж.