Розбудила її Ільза. Вона сиділа побіля її ліжка, трохи блідіша, як зазвичай, але з грайливою посмішкою на вустах.
— Ну що, Емілі, — я вже переспала своє нездужання. Зі шлунком усе гаразд. Горілка справді допомогла, хоч думаю, що ліки є гіршими, ніж сама хвороба. Ти, певне, дивуєшся, чому я не озивалася до тебе вночі.
— Я гадала, ти була занадто п’яна, щоб могти розмовляти, — простодушно пояснила Емілі.
Ільза весело зареготала.
— Була занадто п’яна, щоб не розмовляти! Коли лягла на канапу, то відчула потребу говорити. Потребу молоти всілякі дурниці, переказувати все, що будь-коли приходило мені до голови. Однак розуміла, що не повинна верзти всю ту глупоту, відчувала, що, як почну базікати, то вже ніхто мене не зупинить. Боялася виставити себе в негарному світлі, ще й у присутності Перрі. Як бачиш, я вже здатна владати собою.
— Чого я не розумію, — сказала Емілі, — то це такої сильної дії такої малої кількості горілки.
— Таж моя мати походила з роду Мітчелів! А відомо, що Мітчели без фатальних наслідків не можуть випити навіть ложечки оковитої. Таку-от маємо родову ваду! А тепер, сонце моє, вставай. Хлопці-он розпалили вогонь, Перрі запевняє, що перший сніданок буде просто відмінним. Не знаю, як ти, а я голодна, мов той вовк.
Емілі підвелася й рушила до комірки — понишпорити, чи не знайдеться там ще якого провіанту. Але зробила зовсім інше відкриття: в куті стосом лежали старі книжки, що, ймовірно, належали ще Джонові та Альмірі Шоу. Емілі з цікавістю взялася їх переглядати, аж раптом з одної книжки випала пожовкла сторінка. Емілі піднесла її… і серце дівчини закалатало. «Легенда»! Поезія, що за неї Евеліна Блейк дістала нагороду як переможець конкурсу. Поезія, вміщена у книжці, видрукуваній кількадесят років тому. Евеліна лише скоротила її на дві строфи — саме ті, що були найкращими.
«Для Евеліни це характеристично, — з презирством подумала Емілі. — Вона-бо не має жодного літературного смаку».
Поклала книжку на місце, але сторінку засунула до кишені; сніданок вона їла, вже думаючи про інше. Тим часом на поближньому шосе з’явилися люди, що відгортали снігові замети. Перрі й Тедді знайшли у повітці лопату й за короткий час проклали дорогу від домівки до шосе. Нарешті добулися дому, їдучи поволі, зате без перешкод. А в Місячному Серпі не знаходили собі місця. Тітка Елізабет «заднім числом» перелякалася, почувши про ночівлю в оселі Старого Джона.
— Могли замерзнути на смерть! — суворо сказала вона.
— Не мали вибору, — ствердила Емілі. — Надворі ми точно замерзли б.
І вже. Якщо все скінчилося добре, то що тут ще обговорювати? Так заведено було в Місячному Серпі. Одна з Мурреївських традицій!
У Шрусбері панували інші звичаї та уявлення. І це проявилося кількома днями пізніше. Ільза розповіла у школі про ту пригоду, що їх спіткала, в подробицях описала свій стан після випитої горілки — описала з гумором і дотепністю, — її оповідь раз у раз переривалася гучними вибухами сміху.
Того вечора Емілі зателефонувала до Евеліни Блейк — для останньої цілком несподівано. Домовилися про зустріч. Прийшовши до Евеліни, Емілі застала її в надзвичайно гарному настрої.
— Люба моя, ти не могла би переконати Ільзу не розповідати тієї історії?
— Якої історії?
— Ну, про те, як вона упилася минулої п’ятниці — тієї ночі, яку ви провели з двома хлопцями у занедбаному домі в Гусячому Ставі, — з їдкою іронією пояснила Евеліна.
Емілі спаленіла. У тоні Евеліни було щось таке, що з невинного випадку робило поважний переступ. Чи, може, Евеліна свідомо намагається її уразити?
— Не розумію, чого це Ільза мала би мовчати про ту пригоду, — холодно відказала Емілі. — Історія потішна і захоплива.
— Але ж підуть поголоси, — солодко заперечила Евеліна. — Те, що трапилося, може мати несприятливі для вас наслідки. Певна річ, ви нічим тоді не могли зарадити… Однак Ільза тільки погіршує справу. Яка ж бо вона нескромна! Невже ти не маєш на неї впливу, Емілі?